Блаженніший Митрополит Київський і в усій Україні Епіфаній відзначив 24-ту річницю відновлення Свято-Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.
У своєму дописі у Facebook він пригадав часи, коли на місці нинішньої золотоверхої святини були лише руїни.
“Добре пам’ятаю ті часи, коли на місці цієї ошатної золотоверхої святині в центрі нашої столиці були руїни… Я тоді навчався в Київській духовній семінарії, потім – в академії, і мав щастя спостерігати те історичне відновлення Михайлівського Золотоверхого собору на власні очі. У 2000-му, на День Києва, ця духовна святиня була освячена і знову гостинно відкрила свої двері, ознаменувавши й розпочавши нову надважливу сторінку історії Української Церкви та українського народу.
Сьогодні 24-та річниця відновлення Свято-Михайлівського Золотоверхого собору. У контексті нашої історії він став справжнім символом відродження рідної Української Церкви, символом духовного відродження нашої столиці після десятиліть безбожництва та більшовизму, а також новітнім символом незламності духу і меморіалом, що вшановує героїв боротьби за правду і волю.
Ця святиня постала в час піднесення давньої Київської держави. Закладений «літа 1108 від Різдва Христового», храм невдовзі піднісся золотою банею над Старокиївською княжою горою. Саме через цей собор, до визолоченої бані якого з часом додалися інші, на інших храмах, Київ стали називати «золотоверхим». І ще один факт для розуміння: цей храм на 40 років старший, ніж перша письмова згадка про Москву, як заселене людьми місце.
Він був духовним осердям Києва понад вісім століть. Пережив навіть монгольську навалу у 1240 році та буремні події історії наступних століть. Але злочинства радянської влади пережити не судилося: святиня була знищена безбожниками з особливим задумом – щоби збудувати на його місці урядовий центр більшовицької тиранії зі статуєю Лєніна та «площею торжеств».
Та ненависть радянської влади до цього храму була не лише як до місця молитви і прославлення Бога, але також як до видимого свідчення про давнє коріння і славетну історію нашого народу та Київської княжої держави. Будувати свою столицю, осідок свого окупаційного правління на нашій землі, кремлівські більшовики схотіли не будь-де, але саме на руїнах нашої духовної та державної історії. Щоби під новими провладними будівлями з кабінетами поховати навіть саму згадку про правдиве минуле нашого народу.
З Промислу Божого ці плани не були втілені в життя. Бог ніби зберіг це святе місце від більшого плюндрування, залишаючи його приготованим для нового, відродженого храму. І цей храм постав на наших очах – як видимий символ і знак відновлення, нового життя.
Тоді, понад чверть століття тому, коли розпочалася відбудова, ніхто з нас не міг знати, що цьому храму буде приготовлена особлива історична роль в житті нової України. Але про це знав Господь, і тому готував це місце для служіння нашому народу. І коли прийшов час випробувань, саме відроджений Михайлівський Золотоверхий собор став точкою відліку нової історії України – з ним пов’язаний опір диктатурі, тут знайшли свій прихисток борці за свободу, від його стін розпочався не просто політичний протест, але справжня народна Революція гідності. На його стінах постав меморіал, що вшановує наших новітніх героїв, завдяки подвигу та жертовності яких Україна залишається вільною та нескореною, продовжує опір агресору і торує шлях до перемоги.
І коли з волі Божої постала єдина помісна Українська Православна Церква, саме тут, у Михайлівському соборі, утвердився наш духовний центр. Як на початку XVII століття, у буремні роки боротьби за нашу православну українську ідентичність, тут знаходився центр відродженої православної Київської Митрополії, так і нині тут знаходиться і митрополича кафедра, і наша головна духовна школа, і наш провідний монастир.
Тож ми святкуємо відновлення цієї унікальної української духовної святині і щиро дякуємо Богові за відродження рідної Української Церкви у нашій вільній Україні. Відновився з руїни цей собор – відновиться, з милосердя Божого і нашими спільними зусиллями, наша зранена, але незламна Україна!”- написав Предстоятель ПЦУ.