Днями в Києві було знесено незаконний «храм-маф» УПЦ МП, що упродовж тривалого часу розташовувався біля Музею Історії Києва поруч із фундаментом древньої Десятинної церкви. Ця подія набула широкого розголосу, а для самої УПЦ МП стала ще одним приводом для звинувачення української влади у так званих «гоніннях».
Безумовно що цей випадок, як і взагалі знесення будь-якої релігійної споруди це доволі неприємний і незвичний для України прецедент. Та і подібне неможливо знайти на сторінках новітньої історії, адже, як відомо, в нашій державі завжди панував теплий клімат у церковно-державних відносинах. Згадана ж історія суттєво погіршує цей стан речей, а особливо те, як її ретранслюють пропагандисти. Проте сам факт знесення – це лише наслідок довготривалої історії незаконної побудови, про що ми розповідали у нашій попередній публікації.
Як відомо, у лічені години інформація про цей випадок блискавично розлетілась по усіх російських церковних і нецерковних пропагандистських ресурсах із кричущими заголовками. Для більш посиленого ефекту і для надання особливого трагізму цій ситуації служителі і прихильники УПЦ МП влаштували на місці знесеного храму своєрідний релігійний флеш-моб, несучи на місце колишнього МАФу квіти, лампади і звершуючи там молитви. Усіма цими діями було створено необхідну картинку для все тих же пропагандистських ресурсів.
Проте таке показове дійство за своєю сутністю нагадує язичництво. Адже лише в язичництві окремим місцям приписують особливу силу, тощо. Біблія же вчить, що Господь живе не у рукотворних храмах, тому поклоніння місцю, де стояв храм-МАФ немає ніякого ані богословського, ані логічного обґрунтування. Врешті-решт чому обрано саме це місце, а не фундамент тієї ж древньої десятинної церкви, який знаходиться в декількох кроках? Її знищення дійсно було наругою над святинею.
Взагалі якщо керуватись логікою організаторів цього заходу, то подібні флешмоби варто влаштовувати у низці локацій Києва, де колись стояли храми. Наприклад, на місці нинішнього МЗС, тощо. З огляду на це виникає ще одне логічне запитання: чому в УПЦ МП не проводять таких жалобних процесій на тих місцях, де стояли храми які знищені російськими ракетами? А таких, як відомо, від початку повномасштабного російського вторгнення налічується чимало. Утім до такого в УПЦ МП поки що не додумались, а тому сакралізували лише місце незаконно збудованого храму-МАФу, який будувався з численними і свідомими порушеннями.
Нагадаємо, що так званий православний МАФ з’явився у 2007 році. Саме тоді на вказаному місці було поставлено намет, а вже через рік там з’явились три кіоски, від чого і саму споруду почали жартівливо називати православним кіоском. Згодом на місці МАФу було зведено дерев’яний храм, який власне у 2013 році обклали цеглою і добудували.
Звісно ніяких дозволів для звершення всіх цих робіт представники УПЦ МП не мали. Та і саме будівництво було проведено з численними грубими порушеннями законодавства України – не було проведено жодних археологічних досліджень, не було отримано дозволу Інституту археології НАНУ та Міністерства культури. За документами на місці будівництва знаходилися три кіоски по 20м2. Саму ж будівлю не було введено в експлуатацію в установленому порядку. І сама вона перебувала у буферній зоні об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, де власне заборонено будівництво будь-яких нових споруд.
Чи не знали це представники УПЦ МП, коли розпочинали всю цю сумнозвісну історію? Очевидно, що знали і добре усвідомлювали усі наслідки і майбутнє цього храмового МАФу. Попри все вони свідомо пішли на порушення українського законодавства. Що ж стало причиною для такого зухвалого кроку?
Причин декілька. Перша – це претензії УПЦ МП на древню Десятинну Церкву, яка власне там колись і розташовувалась. Саме тому згаданий храмовий МАФ отримав і відповідну назву «Десятинний монастир Різдва Пресвятої Богородиці». Така назва була своєрідною маніпуляцією, якою УПЦ МП намагалась імітувати спадковість і правонаступництво із древньою українською святинею. Тим самим, імовірно, вони хотіли закріпити за собою право на саму Десятинну церкву, якщо таку б в майбутньому відбудували.
З іншого ж боку таке незаконне будівництво – це свідчення зухвалої поведінки УПЦ МП, яка була притаманна її деяким представникам практично увесь час до 2014 року. В середовищі цієї релігійної спільноти звикли до безкарності і були впевнені що і в цьому випадку все зійде з рук і вдасться вийти сухими з води. В інакшому випадку усіх незгодних вони просто б прокляли і залякали б анафемами.
Утім усякому беззаконню, яке б навіть робилось під шляхетними гаслами, завжди приходить кінець. Що власне і сталось у цьому випадку. Проте чи зрозуміли це в УПЦ МП? Очевидно, що ні. Закономірно що їх було попереджено про знесення цієї незаконної будови, і навіть запропоновано варіант мирного врегулювання ситуації. Проте замість того, аби визнати свою помилку і неправоту, забрати усі церковні реліквії, представники згаданої релігійної спільноти проігнорували усі заклики і навмисно використали цей сумнозвісний випадок для виправдання свого беззаконня.
Звичайно, що багатьом буде прикро, що знесено храм, де звершувалось богослужіння і приносилась безкровна жертва, проте на що ж сподівались усі, хто всупереч законам його там будував? Відповідь очевидна. Тому нарікати потрібно перш за все на всіх ініціаторів цього будівництва. Якби ж будівництво відбулось відповідно до закону, то такого прикро інциденту просто б не було. Утім як казав класик: «маємо, що маємо».
Автор: Духовний Фронт України
