Виставка ікон та картин священника Олександра Левчука діє з 6 травня в Дубенському замку на Рівненщині. Вона має назву “Врятовані святині зі Сходу” і вміщує понад 90 живописних робіт. Частину з них автор привіз із Дніпропетровщини, де 20 років очолював парафію.
Про свою творчість автор розповів Суспільному.
Першу виставку ікон і картин священника із Волині Олександра Левчука в Державному історико-культурного заповідника Дубна презентували у 2023 році. Нині він вдруге демонструє свою творчість в музеї. Виставка вмістила понад 90 робіт, деяким з них — лише кілька тижнів:
“Тут на виставці є картини, яких ще ніде не виставляв, бо написав їх упродовж цього посту. Зокрема полотно — “Хто мені брат”. Загалом тут презентував лише частину робіт, бо на весь доробок треба дуже багато місця”.
Також до експозиції Олександр Левчук додав класичні ікони під склом, які привіз із Дніпропетровщини, де двадцять років служив на парафії.
“На Сході я, крім своєї, обслуговував ще дві церкви. З усіх них я позабирав свої ікони, бо не міг лишити там на поталу. Мені було би дуже шкода, якби вони там пропали. Деяким з ікон — понад 20 років. Ми їх привезли сюди й вирішили виставити на продаж. Можливо, хтось захоче придбати в церкву, адже деякі з ікон дуже намолені”, — зазначив Олександр Левчук.
Священник розповів історію, яка пов’язана з однією зі спускних ікон:
“Одного разу в храмі до мене звернулася мама з донечкою, в якої з народження до семи років не росло на голові волосся. Казала, що багатьох лікарів об’їздили і ніхто не міг допомогти. Я їм порадив підійти до цієї спускної ікони, вклонитися, щиро помолитися. І сам над дитиною помолився… Десь через пів року приходить та дівчинка вже з волоссям”.
“Частина намолених ікон зі Сходу”: у Дубенському замку на Рівненщині відкрили виставку робіт священника
Справа — спускна ікона, про яку розповів священник. Суспільне Рівне
Автор розповів, що на Дніпропетровщині було непросто, бо він був єдиним українським священником на чотири райони:
“Я служив у селі Дібрівки. Це друга столиця Махна. Спочатку не дуже хотів там лишатися, бо ж зовсім чужий край. Але мене вмовили. Я переробив під храм старе приміщення школи, розмалював його. Мав такий досвід, тому було не складно. Сам купол робив. Багато я там пережив. Мені погрожували священники російської церкви, щоб я забирався звідти. Але я не злякався. Взагалі, я радий, що народився в таку пору, що можу щось доказати і постояти за Україну”.
