18 лютого у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну літургію.
Про це повідомляє Місія Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні.
Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками. Також окремо помолились за українське військо і справедливий мир в Україні.
У своїй проповіді в неділю 18 лютого єпископ Команський Михаїл закликав вірян до щирої молитви та покаяння, наслідуючи приклад Закхея, митаря, з Євангельського читання.
Архіпастир розпочав свою проповідь, зазначивши, що Великий Піст наближається, і це час для роздумів про наше життя та покаяння. Він нагадав вірянам про історію Закхея, який, будучи митарем, був зневажений людьми, але щиро прагнув побачити Ісуса.
“Закхей не думав про те, що про нього подумають, – сказав єпископ Михаїл. – Він не думав, чи над ним будуть сміятися, чи будуть показувати пальцем”. Він щиро хотів змінити своє життя.
Єпископ Михаїл підкреслив, що щира молитва може привести до покаяння та зміни життя, як це сталося з Закхеєм. Він закликав вірян молитися про те, щоб Господь допоміг їм стати кращими.
“Не потрібно величезних досягнень, – сказав очільник Ставропігії Вселенського Патріарха в Україні. – Не треба ставати чудотворцями, пустинниками і т.п. Господь не чекає цього від нас. Він чекає змін нашого серця.”
Єпископ Михаїл також зазначив, що Господь чує щире серце, яке звертається до нього. Він закликав вірян не думати, що Господь їх забуває або відвертається.
“Не думаймо, що Господь нас забуває, не думаємо, що Господь від нас відвертається і чує тільки обраних. Ні. Господь чує щире серце, які звертаються до Нього, ніколи не залишає, ніколи не забуває, і завжди знаходяться поруч нас.”, – підсумував єпископ Михаїл
Повний текст проповіді
В ім’я Отця І Сина і Святого Духа. Амінь.
Дорогі друзі, потрошку ми вже наближаємося до Великого Посту.
І сьогодні Свята Церква пропонує нам читання Святого Євангелія про Закхея, митаря. Всі ми з вами знаємо, що митарства – це колишні податкові інспектори.
Їх ніхто не любив. І ми бачимо, що ця людина побажала побачити Спасителя, хто Він є. Цікаво, чому ж так сталося?
Чому серед тої юрби ця людина, незважаючи на той статус, який вона мала, побігла, як мале дитя, вилізла на дерево для того, щоб тільки побачити Ісуса, хто Він є. Для цього згадаймо, де відбувається ця подія. В місті Єрихон.
А що відбулося минулої неділі, про що ми з вами читали у Святому Євангелії? Господь, наближаючись до Єрихона, зцілив слівця, який сидів при дорозі і просив милості.
Зрозуміло, що ця звістка рознеслася не тільки в передмісті, а й в самому місті.
Ще більше людей вийшло подивитися, хто ж Він є такий – Ісус.
В тому числі, і Закхей. Він почув. Почув про чудо, що сталося. І захотів побачити Господа.
Що ж, так сталося, що Господь, проходячи повз фігове дерево, на якому сидів Закхей, звернувся до нього по імені і каже, “злізай скоріше, бо сьогодні маю бути в тебе вдома”. Зауважмо, що вони не були знайомі.
Ми з вами знаємо, що небагато людей сподобилися того, щоб їхні імена були згадані у Святому Євангелії. А тут, мовляв би, якась пересічна людина, і чомусь настільки важливо було згадати його ім’я. А справа в тому, що відбулося не менше чудо, ніж те, що Спаситель створив невдовзі перед тим, зціливши сліпого.
Відбулося навернення людини. Покаяння. Відбулася переміна життя.
Ми не знаємо, як Закхей жив до того, чи ходив він у Синагогу чи не ходив, чи виконував всі приписи закону Мойсейового, чи відвідував він Єрусалимський храм, чи приносив жертви. Але ми бачимо, що прийшов Господь і його життя змінилося. Змінилося докорінно так, що він пообіцяв половину своїх маєтків віддати бідним, а якщо кого чим образив і завинив, повернути вчетверо. Тобто, він був заможним. Але розумів, що його надбання, яке він мав, було зароблено не зовсім правильним шляхом.
І що ж каже Господь? “Ось нині прийшло спасіння дому цьому. Тому що і він є син Авраама”. Ми бачимо, як одне рішуче бажання людини змінити своє життя викликає похвалу Господа. Ось нині прийшло спасіння дому цьому. Ми ще раз з вами згодом почитаємо в Євангелії щось подібне, коли розбійник, який висів із Спасителем разом поруч на Христі, покаявся і попросив в нього пробачення, і попросив згадати його в Царстві Небесному. Що йому Господь сказав? “Сьогодні будеш зі мною в раю”. “Сьогодні будеш зі мною в раю”.
Щось подібне відбулося із Закхеєм. Спаситель каже, “Ось сьогодні прийшло спасіння цьому дому, тому що і він є син Авраамів”. І знову ж таки наголошую, що це чудо, чудо навернення і покаяння людини, є не меншим, ніж те, яке Спаситель створив невдовзі перед тим.
Але подивімося на інших людей. Ті, які стали свідками чуда, ті, які йшли за Спасителем, оточували, дивилися на Нього, торкалися Його, замість того, щоб радіти, що оцей митар покаявся, поміняв своє життя, що почали казати? “Як недобре, до грішної людини Він зійшов в гості”. Ті, які прославляли Бога, які тільки що побачивши явне чудо зцілення сліпого, вже ті ж самі почали вказувати Спасителю, до кого ходити в гості, з ким вечеряти, з ким спілкуватися. Знову ж таки, показуючи, що ці їхні захоплення, що ці їхні похвали, які вони виспівували і викликували, це було просто таке людське захоплення, яке дуже швидкоплинне, як будь-яка людська прихильність в суспільстві.
Їм не була цікава суть. Їм було цікаво бути біля відомої людини, побачити, стати свідками великого чуда, всім розповісти, що вони це бачили, але не пускали вони Його у своє серце. Це ті чудеса, як і зцілення сліпого, як і навернення, ніяким чином не торкнулися їхніх сердець. А між тим ми побачимо з вами, наскільки милостивий Господь.
Згадаймо, єдине, чим можна було б привернути Його увагу, – щирим зверненням. Він проходив з проповіддю, Він нікого не гнав за собою, Він нікого не заставляв йти за Собою, не намагався нікого вразити спецефектами, чудесами.
Люди, які зверталися до Нього із щирим проханням, отримували те, що вони хотіли.
Ось і все. І Спаситель йшов, в Єрихон, не для того, щоб здивувати Закхея. Він, просто, проходив. Закхей сам виявив бажання побачити, хто ж Він є – Той Ісус, про якого він багато чув.
Можливо, він іще тоді, коли видерся на те дерево, бачив святу людину, і переоцінив своє життя, мовляв, хотів би жити та як жив Він. І ось в нього це бажання було настільки щирим, що Спаситель, як Всевідаючий Бог, знаючи всі думки людей, і все, що в кожному серці, відгукується на це.
Каже, “злізай”. “Йду до тебе в гості”. Чи могла людина уявити, що Той, Кого він хотів лише побачити, звернув на нього увагу, назаиває по імені і каже, я йду до тебе в гості. Візьмемо просто по-людськи, коли нам кажуть, що до нас хтось хоче прийти, що в нас починається?
Як правило такі думки: «у мене недостатньо прибрано. Так, в мене тут пил, тут треба витерти, там треба помити, все розставити по порядку». То ж уявімо, що робилося в душі Закхеля.
Він був неготовий. Він знав, що Спаситель не прийде сам, ясно, що з ним прийдуть його учні, апостоли, і зрозуміло, що треба було, навіть, приготувати і вечерю.
Отже, в нього в голові, як у тої Марфи колись, зразу почався, напевно, такий логістичний розрахунок, що ж робити.
І, можливо, це трохи збентежило його, коли він розмірковував про своє життя, але, коли він побачив, що Спаситель вже завітав до нього, він настільки розчулився, що висловив своє бажання змінити своє життя докорінно перед усіма.
Він не думав, що про нього подумають,не думав, чи над ним будуть сміятися, чи будуть показувати пальцем, казати, що ми тобі не віримо, “ти лукавий, зла людина”. Ні. Напевно, що він чув такі вигуки, що Спаситель зайшов до грішної людини гостити в гості. Але ми бачимо, що це відвідання Боже спасло Закхея.
Який же приклад ми з вами можемо взяти для себе із цього Євангельського читання? А те, що коли ми з вами стаємо на молитву, ми, як на той Закхей, звертаємося до Господа з проханням про допомогу нам змінити своє життя. І як тільки ми щиро молимося, настільки щиро і швидко Господь приходить у наше життя.
Ми ж покликані кожного дня намагатися стати кращим. Не треба величезних досягнень. Не треба ставати чудотворцями, пустинниками і т.п. Господь не чекає цього від нас. Він чекає змін нашого серця.
Якби Господь намагався тільки задовільнити суспільну думку, то, напевно, ніколи б Євангеліє не розповсюдилося за межі Єрусалиму. Але в тому то й був сенс, що Господь відкривав справжній зміст закону Мойсеєвого, його правдиве розуміння, що поклоніння Богу звершувалось не в обрядових формах, а в перемінні свого життя, в перемінні своїх думок, в житті згідно з Господніми Заповідями. Це те, що ніхто не може зробити, окрім нас самих.
Людина не може насильно вірити, людина не може насильно дружити, людина не може насильно любити. Це все в неї або є, або немає. В душі. Це властивості людей, які природнім шляхом розвиваються. Людина може тільки, ухопивши цей момент, коли в неї з’явилося якесь таке добре почуття, добрий намір, плекати їх розвивати і збільшувати. І ось кожна молитва з якою ми звертаємося до Господа, повторюся, ми стаємо як той Закхей, який ніби закликає “Господи, мені би хоч побачити Тебе, хто Ти такий”. Але у відповідь на щиру молитву ми завжди почуємо, “Злізай скоріше, сьогодні буду в тебе вдома”.
І ось до того моменту, коли Господь підійде до нас, нам відповідно треба приготуватися, треба переоцінити своє життя, подивитися як ми поступаємо, як ми мислимо, як ми ставимося до інших, тим самим, приготувавши оселю своєї душі, до візиту Спасителя, приготувавши тим самим, йому дуже хорошу гостину.
Пам’ятаймо про це, дорогі друзі. Не думаймо, що Господь нас забуває, не думаймо, що Господь нас відвертається і чує тільки обраних. Ні. Господь чує щирі серця, які звертаються до Нього, ніколи не залишає, ніколи не забуває, і завжди знаходяться поруч нас.
