4 лютого у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужіння протоієрея Віктора Мартиненка та священника Андрія Тищенка.
Про це повідомляє Місія Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні.
Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками. Також окремо помолились за українське військо і справедливий мир в Україні.
Під час своєї проповіді єпископ Команський Михаїл розглянув питання про те, що необхідно для досягнення Царства Божого. Він проаналізував випадок з Євангелія, коли юнак підійшов до Господа з питанням про те, що йому потрібно робити, щоб унаслідувати Царство Боже.
Єпископ Михаїл зазначив, що юнак був обізнаний у Законі, виконував всі заповіді, але відчував, що чогось йому бракує. Спаситель відповів юнакові, що йому потрібно позбутися своєї надмірної прив’язаності до своїх маєтків.
Єпископ Команський пояснив, що коли людина ставить щось інше на перше місце в своєму житті, а не Христа, то вона не може у повній мірі відчути глибини віри і єднання з Богом. Він підкреслив, що просте виконання зовнішніх обрядів і заповідей без прикладання серця і без того, щоб в цьому жив Христос, не спасає людину.
Екзарх Вселенського Патріарха закликав віруючих ставити Христа в центр свого життя і серця. Він сказав, що коли Христос живе в душах людей, то вони починають робити і виконувати заповіді Господні, молитися і поститися не тому, що так треба, а тому, що Христос у них живе і тому, що вони відчувають в цьому потребу.
Єпископ Михаїл зазначив, що благочестиве християнське життя і виконання заповідей має бути потребою людини, а не важкою повинністю. Тоді Господь завжди буде допомагати людям, і вони наповняться радістю і не відійдуть від Христа засмученими, як це зробив багатий юнак.
Повний текст проповіді
Дорогі друзі, щойно ми чули з вами випадок, коли юнак підходить до Господа, записує правильні запитання дуже, зважене і, можна сказати, крик душі. Хоч він задавав його і в манері, як написано в Євангелії, спокушаючим Спасителя.
“Учителю благий, що мені робити, щоб Царство Боже унаслідувати? Життя вічне”.
Людина задається цим питанням не просто так, для розваги, а дійсно намагається для себе зрозуміти, якже ж треба жити. Ми бачимо, що ця людина обізнана в законі, бо коли Спаситель наводить йому у приклад прості речі – просто, десять заповідей, він каже, це все я зберігаю від своєї юності, але чого мені ще не вистачає?
І Господь дає йому саме для нього цю пораду довершеності, що ж саме йому не вистачає.
І ми з вами бачимо, що навіть людина, яка все життя навчалася того Божественному закону старозавітному, людина, яка намагалася виконувати всі приписи того закону, зберігати всі заповіді, так і відчувала душею, що чогось їй ще не вистачає.
Чого ж не вистачає людині, коли вона здавалася б виконує все, що написано в законі Мойсеєвому. І саме для цього юнака Спаситель, як раз вказав чого йому ще не вистачає. Він був занадто прив’язаний до своїх маєтків.
Не те, що саме по собі це погано. Ні. Добре. Коли людина заможна, коли в неї є за що жити, коли вона може не тільки жити сама, але і допомагати іншим, але коли вона занадто сильно прив’язана до того, що вона надбала… Ми не знаємо, чи він сам це заробив, чи йому по спадку це дісталося, чи хто подарував… але сам факт, що людина була занадто сильно прив’язана до майна і напевно, що першим місцем в своєму житті людина ставила піклування про оці свої маєтки.
Тоді Спаситель і сказав, відповідаючи на його запитання, ти ж запитав, ось тобі відповідь – Декалог.
Те, що ти виконуєш в заповіді Господній – це дуже добре, але те, що ти не розумієш суті, те що ти на перше місце ставиш щось інше, оце вже факт.
Так трапляється і в нашому житті, дорогі друзі, коли ми можемо читати багато молитов, можемо ходити навіть кожного дня до церкви, виконувати всі обрядові приписи, але коли немає тієї бази розуміння, що ж таке віра наша по суті? Що таке слово Боже, що таке Святе Євангеліє? Коли ми просто виконуємо приписи, якісь церковні, зовнішні, обрядові дії чи заповіді лише з огляду на те, що це така традиція, лише тому що нам сказали, що так треба, тоді і ми не будемо відчувати глибини отої віри, глибини єднання з Богом, і напевно, у нас також буде виникати запитання, “от все ми це робимо, чи наслідуємо ми життя вічне?”.
Адже ми з вами знаємо, що просте виконання зовнішніх якихось обрядів, просте навіть виконання заповідей без прикладання серця, без того, щоб в цьому жив Христос, не спасає саме по собі. Навіть апостол Яків пише, що “Віра без діл є мертвою”, продовжуючі логічний ланцюжок, можна сказати, що й “Діла без віри є недосконалими”. І тоді людина, яка навіть, повторюся, ходить до церкви кожного дня, яка ретельно виконує все, всі зовнішні обрядові приписи, не маючи віри, чи не ставлячи Христа в центр того, що вона робить, вона так само буде відчувати якусь нестачу, так само буде відчувати, як той юнак, якусь певну порожнечу і шукати Господа.
Виконання заповідей і добрих справ, навіть без глибокого усвідомлення і, навіть, віри – є добром у своїй суті. Але лише коли ми усвідомимо, що все, що ми робимо з вами в церкві, все убранство церковне, всі богослужіння, всі заповіді Господні, всі обрядові приписи набувають сенс лише тоді, в своїй довершеності, якщо ми з вами ставимо в центр Христа.
От коли Христос живе в наших душах, тоді виконання заповідей Господніх сповнюється справжнім сенсом. Тоді ми починаємо молитися, тоді ми починаємо поститися не тому, що “так треба”, а тому, що Христос у нас живе і тому, що ми відчуваємо в цьому потребу. Ніхто нас не змушує. Коли людина щиро вірує в Христа, вона наповнюється благодаттю і вже просто не може діяти по-іншому. Вона виконується те, що Господь заповідав нам у святому Євангелії.
Отож, пам’ятаємо завжди і намагаймося ставити завжди Христа в центр свого життя, Христа в центр свого серця, щоби благочестиве християнське життя, побожне християнське життя і виконання заповідей було нашою потребою, а не важкою повинністю. І тоді Господь завжди буде нам допомагати і ми наповнимося отою радістю. І не відійдемо від Христа, як отой юнак, що відійшов засмученим. А підійдемо виконувати заповіді Господні з радістю, пам’ятаючи, що Христос завжди з нами, що Він живе в нас.
