Чимало людей у сучасному світі піддаються гріху гордині, пише Предстоятель ПЦУ. Людина ставиться в центр всього, надмірна увага приділяється її почуттям, прагненням, судженням, можливостям. Забуваючи про Бога, у людини стрімко зростає відчуття вседозволеності, прагнення «побути Богом» на землі, вирішити долі інших… До яких наслідків це призводить – бачимо на практиці. Але проблема не «десь там» і не «у когось». Вона стосується кожної людини, бо гординя – найпідступніша і найнебезпечніша гріховна пристрасть з усіх інших.
Вона небезпечна тим, що дуже вдало маскується. Вона може викликати почуття недооціненості, жалю до себе, вона кличе до самоствердження – як перед іншими, так і перед Богом. Вона спонукає порівнювати себе з іншими, викликаючи невдоволення, злість, заздрість, образу і зароджуючи дух суперництва. Часом людську гординю підмінюють поняттям «розвитку почуття власної гідності», спираючись на хибні цінності і поступово зрощуючи гіпертрофовану, егоїстичну самоповагу.
Людина та її его стають мірилом усього в цьому світі, нехтуючи Бога і Його заповіді. Віра в Бога підмінюється вірою в людину. Це породжує глобальну духовну кризу суспільства, наслідком якої є війни, техногенні катастрофи, вбивства і смерті. І таким чином людство себе самознищує.
Духовно хвора на гординю людина дуже важко піддається лікуванню. Бо вважаючи себе гідною, сильною і самодостатньою, вона часто нехтує допомогою ближніх у порадах, настановах і навіть молитвах. Вона не прийме допомоги, а намагатиметься бути «вище» цього. Гординя свідчить про божевілля людини, бо вона стає «вільною від Бога», перестає адекватно оцінювати себе і приписує собі багато того, чим вона насправді не володіє.
Тут варто звернути увагу на ще один нюанс: різницю між гордістю і гординею. Хіба не може людина бути гордою за щось чи за когось? Звичайно, що може. Можна гордитися власними здобутками, вміннями, досягненнями. Але лакмусовим папірцем тут буде ставлення при цьому до інших людей: чи вважаєте ви при цьому себе кращими за інших? Якщо ваші досягнення спонукають вас звеличуватись над іншими – це гординя, а якщо радіти їм і дякувати – то це гордість.
Спробуйте замінити слово «гордий» на «радий», наприклад: «Я гордий чи горда з успіхів дитини» і «Я радію успіхам дитини». Гордість самозвеличує, а радість спонукає ділилися з іншими (така її природа) або поділяти радість інших. Гординя ж «замикає» людину, концентрується лише на власному его, роздуваючи його, як мильну бульбашку.
Тому і наголошував видатний святитель, вселенський учитель Василій Великий: «Пам’ятай ці дві речі: не вважай себе за щось велике і нікого іншого не став нижче від себе». Знайдіть ту золоту середину, де можна бути успішним, гордитися і радіти своїм успіхам, ділячись цією радістю з іншими і дякуючи Богу. Слава Богу за все!
