28 грудня Православна Церква України вшанувала пам’ять 20 000 мучеників Нікомідійських, які постали за віру Христову на початку 4 століття.
Про це йдеться в дописі ПЦУ у фейсбуці.
Немає людини, яка б не зазнала страждань у цьому світі. Але безперечно не всіх постраждалих ми вшановуємо як святих. Серед святих ми вшановуємо тих, хто зазнав мук і смерті за сповідування віри Христової. Тому і грецьке слово μάρτυς, яке нашою мовою перекладаємо як «мученик», означає «свідок». Бо в часи гонінь на християн значення надавалося не так мукам, яких зазнавали святі за вірність Христу, як стійкості їхнього свідчення – сповідання християнства.
Перші мученики з’явилися ще в апостольський період. Їхнє мучеництво було результатом переслідувань з боку юдеїв, які вважали християн небезпечною сектою та звинувачували їх у богохульстві. 11 із 12-ти апостолів-учнів Христових (крім апостола Іоана Богослова) завершили життя мученицьким подвигом. У ранній період християнства саме мучеництво сприяло поширенню Церкви, і в цьому сенсі воно також виступало як продовження апостольського служіння.
Святі мученики не відступали від своїх переконань під час тортур і страждань, не черствіли душею, не звинувачували, а повністю покладалися на волю Божу. Так було і з двадцятьма тисячами мучеників, що в Нікомидії були спалені. Їхню пам՚ять ми вшановуємо сьогодні, 28 грудня.
Сталося це на початку IV століття, в час правління імператора-язичника Максиміана ІІ Галерія. Повернувшись з переможної війни з ефіопами, він свою перемогу присвятив не Богові, а своїм бездушним ідолам. Імператор захотів «віддячити» їм великим жертвоприношенням і разом з тим розпочати гоніння на християн, яких у Нікомидії, квітучому місті на березі Мармурового моря, на той час було багато. Поставивши посеред міста золотих ідолів і окроплюючи народ жертовною кров՚ю забитих тварин, імператор то ласкою, то погрозами намагався схилити християн зректися своєї віри. Але не вийшло. Зі злості Максиміан зі своїм військом почав вбивати і жорстоко знищувати віруючий народ Нікомидії.
Не минало й дня без того, щоб християн не хапали, мучили і віддавали на різні кари. І от настало свято Різдва Христового, усі вірні зібралися в церкві. Дізнавшись про це, імператор оточив своїм військом храм Божий, обклав церкву хмизом і встановив перед дверима ідольський вівтар. Запропонував християнам, які молилися у церкві, що кожен, хто хоче врятувати своє життя, може вийти та принести жертву богам. Але ніхто не вийшов. Тоді солдати розпалили величезне багаття і спалили людей живцем.
За Переданням, кількість тих, хто згоріли, досягала 20 000 осіб. П’ять днів полум’я поїдало руїни храму і курився дим, але від спалених тіл не тільки не було смороду, але й дим був якимось незвичайним, запашним. А в повітрі було видно золотисте сяйво, яке буває після сходу сонця. Так прикрасилась Нікомидія своїми мучениками, а вони поповнили безсмертне небесне воїнство Христове.
