Лабораторія “Speculum Byzantinum” факультету “Artes Liberales” Варшавського університету 13-15 листопада 2023 року провела конференцію , присвячену професору Єжи Клінгеру. У рамках конференції відбулася серія відкритих лекцій з публічними дискусіями. Хедлайнерами були запрошені виступити рхім. Кирило Говорун та богослов Андрей Кураєв (обидва зазнали переслідувань з боку РПЦ). Доповідачі запропонували критику наративів РПЦ та її участі у підтримці російської агресії проти України.
Зміст лекцій наводить сайт “Християни проти війни”.
13 листопада 2023 року, архім. К. Говорун, доповідь «Релігійні війни Путіна»
Першу частину лекції професор присвятив огляду історії церкви від Київської митрополії дотепер – початку повномасштабної війни в Україні.
В рамках цього огляду лектор зазначив, що стародавній Київ перетворився на міф, який став жити в історичній пам’яті. Внаслідок політичної боротьби Великого князівства Литовського та Московського з’явилися два “клони” Київської митрополії, які мігрували у своїх регіонах по політичних центрах.
Московський патріархат став політичним проектом, легітимізацією амбіцій світської влади – Москва використала балканську модель трансляції імперії. І якщо Київ був досить “слухняним клоном” щодо Константинополя, то Москва – навпаки. Третій “клон” Київської митрополії виник у результаті ініціатив влади Речі Посполитої у співпраці з Римом у вигляді Унії 1596 року.
Розвиток унії спонукав автономну українську державу під керівництвом гетьманів, підзвітну Речі Посполитій, шукати вирішення церковного питання у Москві та Константинополі. Константинополь був мотивований війною литовсько-польських королів із османськими султанами та щедрими пожертвами Москви. Москва після підписання з українськими гетьманами угоди в Переяславі 1654 року хотіла більшої незалежності України як у церковному, так і в політичному плані. Збіг інтересів українських гетьманів, московської влади та Константинополя призвів до рішення останніх передати права Москві на частину Київської митрополії, яка до цього була у “слухняності” Константинополя. Таким чином, Москва трактувала такий стан справ як підпорядкування собі частини Київської митрополії, яка пробула у складі Російської імперії до її розпаду. Після 1917 року багато націй здобули свободу – українська, польська, українську республіку в результаті поглинув Радянський Союз. У цей час у церковних колах України були популярними прагнення повернутися до Константинополя, що, проте, не було належно почуте, і почалися процеси оголошення незалежної від Російської церкви. Ситуація в той період була подібна до сьогоднішньої – коли більшість мирян і духовенства за автокефалію, а єпископи – проти. У 20-ті роки. ХХ століття простежувалася солідарність польської автокефалії з українськими автокефальними рухами, що відбувалося у рамках солідарності давньої Київської митрополії.
Друга частина лекції була присвячена сучасній українській церковній історії.
Після здобуття незалежності Україною процеси створення незалежної від Москви церкви стали розвиватися з новою силою: до країни приїхав Мстислав Скрипник, 1990 року його було обрано собором Української автокефальної православної церкви у Києві Патрірхом Київським. Цю структуру було об’єднано пізніше зі структурами Філарета Денисенка. Останній, не обраний головою РПЦ в Москві в 1990-му році, заснував Київський патріархат в Україні. На думку архімандрита РПЦ Кирила Говоруна, якби Філарет Денисенко став би на чолі РПЦ, він проводив би таку ж політику щодо України, яку проводив свого часу Патріарх Кирило Гундяєв, а сам Гундяєв поїхав би до Києва і міг би бути ще більшим автокефалістом, ніж Денисенко.
При великій роздробленості православних юрисдикцій в Україні, шанс об’єднання всіх стала російська агресія, яка відбулася після Революції гідності у 2014 році.
Петро Порошенко, ближче до президентських виборів 2019 року, зайнявся церковним питанням, до чого його закликала певна частина українського суспільства досить давно, і здійснив візит до Константинополя (2018 рік). У 2018 році Константинополь прийняв рішення об’єднати всі юрисдикції в Україні в одну Православну церкву України під юрисдикцією Константинопольського патріархату на чолі митрополита Епифанія. Цим рішенням Константинополь скасовував рішення 1586 року про передачу Москві Київської митрополії. 9 січня 2019 року ПЦУ отримала томос про автокефалію. Ні “об’єднавчий” собор, ні автокефальний статус ПЦУ були визнані Москвою і УПЦ (МП). Найбільш жорсткі рішення Московського патріархату (розрив євхаристичного спілкування з Константинополем) були після призначення Константинополем екзархів для дослідження церковної ситуації в Україні. Москва робить багато кроків у тому, щоб ПЦУ не визнавали інші помісні православні церкви, вийшла з екуменічних діалогів, у яких бере участь Константинополь.
У цьому канонічному безвиході розв’язана Путіним військова агресія проти України в лютому 2022 року стала одним із факторів до виходу з нього. РПЦ і Патріарх Кіріл із самого початку підтримали цю війну, і це стало одним із головних двигунів війни. Якщо раніше церква підтримувала тоталітарний режим, будучи “причіпним вагоном” у хвості поїзда, то тепер у цій війні церква стала якщо не локомотивом, то першим вагоном, фактично – обличчям цієї війни.
У березні 2022 року Патріарх Кіріл назвав війну не просто війною, а метафізичною війною, де російська цивілізація, яку він також називає «російським світом», виступає проти вселенського зла (країн Заходу).
Метафізичну основу повномасштабної агресії Росії проти України православні богослови засудили до кількох декларацій (наприклад, від 13 березня 2022 року, яку підписало близько 1500 богословів з усього світу).
