4 грудня Свята Церква вшановує пам’ять святої великомучениці Варвари.
Варвара народилася в місті Іліополі (сучасна Сирія) у родині заможного чоловіка на ім’я Діоскор за імператора Максиміна (305–311 рр.) і була його єдиною дочкою. Рано втративши дружину, батько старанно оберігав дівчину від спілкування з людьми. Сам був язичником і боявся, щоб Варвара не почула вчення про Спасителя. Він збудував велику башту і поселив туди Варвару. Споглядаючи на дивовижні краєвиди, дівчина все більше переконувалася, що цьому має бути Творець. Однак Варвара не могла спілкуватися з учителями, які би відкрили їй тайни святої віри, бо до неї, крім приставлених рабинь, ніхто не приходив.
Одного разу, коли Діоскор відправився в тривалу подорож, Варвара познайомилася з дівчатами-християнками. Від них дізналася про Ісуса Христа. Остаточно укріпилась у вірі, коли побачилася зі священником з Олександрії, який прибув до неї у вигляді купця й охрестив дівчину.
Коли Діоскор дізнався, що Варвара стала християнкою, і про те, що замість двох вікон у своїй оселі наказала будівничим зробити три – на образ Святої Трійці, батьківська любов змінилась на ненависть. Діоскор пішов до ігемона (управителя) на ім’я Мартіан і розповів йому про свою доньку, що відкидає божків та вірує в Ісуса Христа. Ігемон розгнівався, наказав роздягнути дівчину та піддати тортурам.
Дивлячись на мужність Варвари, одна з дівчат, Юліанія, перед усіма викрила ігемона й засвідчила, що і вона християнка. Мучитель обох засудив на усічення мечем. Коли йшли на страту, Варвара безперестанно молилася. Дійшовши до призначеного місця, схилила під меч свою голову. Варвару стратив її батько. Сталося це 17 грудня 306 року. Незабаром Діоскора уразила блискавка. Пізніше благочестивий чоловік Галентіан узяв мощі мучениць і поховав їх у місті з почестями. Опісля збудував над ними церкву.
Останки великомучениці Варвари в VI ст. було перевезено до Константинополя, а в XII ст. дочка візантійського імператора Олексія Комнина (1081–1118 рр.) Варвара, одружуючись із великим князем Київським Святополком-Михайлом Ізяславичем, привезла їх до Києва. Вони перебували в Михайлівському Золотоверхому монастирі до часу його зруйнування більшовиками, а зараз – у Володимирському соборі.
