В першу неділю останнього місяця року, Церква вкотре нагадує нам притчу про весільний бенкет. У ній ми бачимо господаря, який справляє весілля для свого сина. Проте така радісна подія минає без його друзів та слуг. Адже кожен із них, прикриваючись різними життєвими причинами, нехтує весільним запрошенням.
Унаслідок чого на бенкет господар кличе зовсім інших людей, а саме вбогих, калік, сліпих і кривих. Тих, які сиділи на вулицях та роздоріжжях. Жоден із них, напевно, і не мріяв опинитись на такому поважному дійстві. Закінчується повчальна історія словами: «бо багато званих, та мало обраних».
Ця притча, насамперед, стосується юдейського народу. Він зберігав віру в істинного Бога і Спасителя, Який мав прийти. Тому саме вони виступають тут званими, які відкинули весільне запрошення. Інші ж народи не мали правдивої віри, поклонялися різним так званим богам: і сонцю, і тваринам, і людям, і ідолам. Тому Господь образно назвав їх убогими, каліками, сліпими і кривими. Вони дійсно були такими — духовно вбогими.
Таким чином ця розповідь має і суттєве значення для кожного із нас. Адже усі ми є покликаними до царської трапези, до вічного і блаженного життя. Господь, як батько із притчі, кличе усіх нас до свого дому протягом усього нашого життя аж до самої смерті. Спаситель звертається до нас і говорить: «Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Одкр. 3, 20).
Проте, як часто, ми свідомо відкидаємо це запрошення. Минуло понад тисячу років, проте причини наших відмовок і досі залишаються такими, як у згаданому оповіданні. Досить часто у нас ніби бракує часу, аби відвідати Храм Божий, або ж виникають якійсь несподівані обставини, які закривають нам дорогу до нашого Небесного Отця. І що найстрашніше, подекуди, ці обставини видаються нам більш важливішими ніж сам Бог.
Дорогі браття та сестри, не відкидаймо це Господнє запрошення! Дбаймо про те, щоб ніякі життєві піклування не закривали нам путь до царської трапези. Відвідуймо храм Божий, берімо участь у Таїнствах, і найголовніше, відкриймо свою душу Христу. І тоді ми сподобимось бути серед обранців Божих! Бо ж кожен із нас плекає в душі своїй надію, що він буде серед тих, кого Господь обрав у Своє Небесне Царство. І нехай же ця надія на милість Божу не посоромить нас ні в цьому житті, ні у грядущому.
