Минулої неділі на богослужінні вкотре читали притчу про милосердного самарянина. Нею Ісус Христос дав відповідь на лукаве запитання юдейського законника «Хто мій ближній?». Як відомо, спираючись на букву закону, дану у книзі Левит (Лев. 19, 18), фарисеї вилучали з числа своїх ближніх всіх, хто не був юдеєм, а деякі вважали своїми ближніми тільки таких праведників, як вони самі. Інших же, хоч і юдеїв, вони зневажали, і не вважали їх своїми ближніми.
Знаючи цю класифікацію, Спаситель і розповідає історію про те, як один чоловік йшов з Єрусалиму до Єрихону. На шляху на нього напали розбійники, пограбували і сильно побили. Юдейський священик та левит, які йшли повз нього, не звернули на цього знедоленого ніякої уваги. Лише один іноплемінник, самарянин, яких юдеї зневажали, змилосердився над ним. Він підійшов до нього, перев’язав йому рани, обробив їх оливою і вином. Потім цей добродій посадив його на свого осла, привіз до заїжджого двору і там попіклувався про нього. Наступного дня, від’їжджаючи, він дав господарю готелю два динарії і сказав: «Подбай про нього і, якщо витратиш більше цього, то я, коли повернусь, віддам тобі».
Після цього Ісус Христос запитав законника: «Як ти думаєш, хто з цих трьох був ближнім для людини, яка потрапила до рук розбійників?». Законник відповів: «Той, який змилосердився над ним». Тоді Спаситель сказав йому: «Іди і ти роби так само».
Цією притчею Господь показав, всім нам, що своїм ближнім потрібно вважати будь-яку людину, яка трапляється на нашому життєвому шляху, і просить допомоги, навіть якщо це і наш ворог. Разом з цим ця притча приховує у собі надзвичайно глибокий зміст. Єрусалим – це священне місто не тільки для юдеїв, але і для нас, християн. Це місто святості, спокою, праведності і спасіння. Єрихон – місто пристрастей та прокляття.
Єрусалим означає праведне і святе життя, Єрихон – життя пристрасне і гріховне. Чоловік, який ішов з Єрусалиму до Єрихона, – це людина, яка відходить від Бога, від благочестивого до грішного. Розбійники – це вороги нашого спасіння – біси, але насамперед це ми самі, це наша плоть, наша гордість, ненависть. Священик і левит, які проходили повз пораненого чоловіка і не надали йому допомоги, – це старозавітній закон, який не спасав людину, але підготовляв до Новозавітнього.
Милосердний самарянин – це Небесний лікар наших душ і тіл – Господь Ісус Христос. Вино і єлей – це Святі Таїнства, в яких людина отримує зцілення від різних душевних і тілесних недуг. Заїжджий двір – це Церква Христова, місце утішення і заспокоєння для тих, хто йде життєвою дорогою, обтяжений гріхами, однак подвизається заради спасіння і Царства Небесного.
Усі ми, упродовж життя, можемо опинитись у подібному положенні, як і цей знедолений. Кожен із нас потребує допомоги і підтримки і сподівається на неї від своїх рідних та близьких, але поряд із нами живуть і ті люди, які потребують і такої підтримки і від нас. Щоб здобути милість Божу, треба і самим бути милостивими. Тож будемо милосердними, як наш Небесний Отець (Лк. 6, 36), і тоді неодмінно сподобимось Його допомоги.
