Головне у нашому житті не втрачати віри та надії. Саме ці чесноти є двома крилами християнина, які підносять його від землі до неба. Коли в людини убивають віру, і відбирають надію, вона втрачає сенс свого життя. Ми повинні завжди пам’ятати і твердо вірити, що єдиною нашою надією є Господь. Він ніколи не залишить у біді тих, хто вірує у Нього. Переконатись у цьому дає можливість євангельське оповідання (Лк. 8:41-56), яке подає нам Церква цієї неділі.
У ньому перед нами постають дві різні особистості: начальник синагоги Іаір та хвора на кровотечу жінку. У Іаіра помирала дванадцятирічна донька, а ця, знедолена жінка, дванадцять років страждала від своєї недуги, і ніхто і ніщо не міг допомогти їй. Їх історії є важкими, трагічними та навіть страшними. Адже смерть і невиліковна хвороба – це ті дві речі, через які кожен, хто з ними зустрівся, готовий віддати все, що в нього є, аби лише їх позбутись.
Напевно немає жодної людини яка б не боялась своєї смерті чи смерті близьких. Як би ми не готувались покинути цей грішний світ, страх перед тим, що буде після розлучення душі і тіла, все-таки непокоїть людину. Хвороба ж інколи буває такою нестерпною, що людина хотіла б скоріше померти, аніж терпіти муки. Саме в такому положенні опинились Іаір зі своєю дочкою та ця кровоточива. Для них обох Ісус став останньою надією.
Зі смиренням та щирою вірою першим до Спасителя приходить Іаір. Він, припавши до ніг Ісуса, благає Його прийти до його доньки і зцілити її. Господь побачивши сокрушення його серця, та страждання душі, приймає його прохання і вирушає до його оселі. Великий натовп прямує за Ним, щоб на власні очі побачити чудо. Серед цих людей лише ця кровоточива хотіла не просто побачити зцілення, а й самою отримати його.
Вона мала таку ж сильну віру, як Іаір, проте немала нікого, хто б міг попросити Спасителя прийти до неї. Вважаючи себе недостойною, вона навіть не насмілилась підійти до Ісуса, але твердо вірила, що якщо хоч доторкнеться до Нього, то отримає зцілення. Так і сталось, але ось Ісус, відчувши, що з Нього вийшла сила, запитує у натовпі, хто доторкнувся до Нього?
Таке питання викликає здивування в Його учнів, адже довкола багато народу, який тисне з усіх боків. Проте з усіх, хто доторкався тоді до Ісуса, лише одна жінка зробила це навмисно. Ісус і так знав, Хто доторкнувся до Нього, але поставив це питання, для того аби похвалити віру кровоточивої, а не покарати її. Тому, коли вона підійшла до Нього, і все розповіла, Господь сказав їй: «дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром!»
І в цей момент Іаір дізнається страшну новину – дочка померла. Важко навіть уявити, що він відчув в цей момент. Чи могло батьківське серце спокійно сприйняти цю звістку? У таку скрутну хвилину його спасли лише слова Христа: «не бійся, тільки віруй, і спасенна буде». Тому він довірився Спасителю, і отримав доньку свою живою.
Ця хвилююча євангельська розповідь навчає нас тому, що щира віра має велику силу для кожного, хто живе на цій грішній землі. Вона прихиляє до нас милосердя і всемогутність Божу. Лише завдяки їй можна подолати будь-який страх, і отримати необхідне і бажане. Саме віра є основою і початком духовного життя, на якому утверджується наше спасіння.
Тож будемо старатись укріплювати свою віру, просити в Господа, Його благодатної допомоги. Пам’ятаймо, що саме Він є нашою першою і єдиною надією! Якщо так будемо жити і чинити у найтяжчих моментах нашого життя, то подібно до цієї кровоточивої, почуємо від Нього: «дерзай, чадо, віра твоя спасла тебе»!
