Так склалось, що усі люди на землі поділяють себе на багатих та бідних. Мало є тих, котрі задоволені своїм матеріальним забезпеченням, і відносять себе до середнього класу. Прикро, що ці так звані класи людей визначають саме фінансові статки, а не рівень моралі та духовності. Про саму ж духовність і мораль, люди, взагалі, забувають у погоні за земними скарбами.
Подекуди гроші настільки засліплюють людину, що вона не хоче бачити страждання і потреби ближніх. Що ж чекає таких багачів? Відповідь на це питання ми знаходимо у притчі про багача і Лазаря (Лк. 16:19-31), яку Церква подає нам для повчання цієї неділі. У ній перед нами постають двоє людей, їх життєвий шлях суттєво відрізняється один від одного.
Багач живе розкішно, зодягається у найдорожчий одяг, та щодня влаштовує пишні бенкети для своїх друзів. Біля воріт його маєтку лежить бідняк Лазар, який носить лахміття, мріє насититись недоїдками багачів, а його друзі – це пси, які лижуть рани його тіла.
Проте із завершенням земного шляху, їх долі змінюються, і вже Лазар блаженствує, а багатій опиняється у пеклі, де терпить страшні муки. Тепер вже він просить Лазаря хоча б пальцем доторкнутись до нього, щоб прохолодити його пекельні страждання. Дріб’язковість цього прохання підкреслює глибину його мук. У ньому можна побачити паралель між бажанням Лазаря насититися хоча би крихтами, що падали зі столу багача, і проханням самого багатія, про краплю води з рук Лазаря.
Варто відзначити, що така участь не обумовлена їх матеріальним становищем. Адже не усі багаті успадковують вічні муки, і не всі бідні автоматично потрапляють до раю. Місце їх перебування після смерті – це наслідок способу життя, їх духовних цінностей.
Багатій жив у своє задоволення, і не переймався тим, що буде далі. Сенсом його життя стало багатство. Тому у цій притчі навіть не згадується його ім’я, бо саме багатство замінило йому його. Земні блага засліпили йому очі, настільки, що він не бачив страждання ближнього. Вони полонили його душу так, що в ній вже не залишилось місця для Бога, тому писання Мойсея і пророків стали для нього пустими словами.
Життя Лазаря було постійною внутрішньою боротьбою з певною соціальною несправедливістю. Хтось інший, опинившись на його місці, шкодував і нарікав би на своє життя. Проте він смиренно сприйняв волю Божу, поклавши на Нього усю свою надію. Усвідомивши свою безпорадність, йому залишалось лише уповати на Бога. Символічно, що саме ім’я «Лазар» перекладається як “Бог мій помічник”. Воно ніби є віддзеркаленням його віри і надії. Він всеціло довірився Богові, не нарікаючи на Нього за власні страждання, і не осуджуючи нікого. Святитель Іван Золотоустий наголошує, що «Лазар був святий і праведний тому, що не осуджував нікого: ні немилосердного багача, ні людей, які проходили повз нього, залишаючи його на голодну смерть».
Саме це стало вирішальним у їх майбутній долі після смерті. Гріховне захоплення багатством погубило багача, а смиренна надія на Бога спасла Лазаря. Дорогі браття та сестри, ця притча застерігає нас від сліпого поклоніння матеріальним благам, і навчає смиренно сприймати волю Божу. Ця розповідь закликає нас проявляти своє милосердя по відношенню до наших ближніх. Адже мало що змінилося з часу, коли Христос оповів цю притчу. Світ і далі живе за законом джунглів, де дужчий виживає за рахунок слабшого. Завжди були і, напевно, завжди будуть багаті та бідні. Одні мають із надлишком, інші не можуть прохарчуватися. Цю соціальну несправедливість доводиться спостерігати щодня і всюди. Проте необхідно хоч якось намагатись її змінити, і почати варто з самого себе.
Тож не будьмо жорстокосердими, а проявімо свою любов і турботу, до тих, хто в біді. Адже біля кожного із нас є свій Лазар. Можливо він і не лежить біля нашого дому, але його можна побачити на перехрестях доріг. Сотні знедолених щодня потерпають від голоду. Не будьмо байдужими до них, а подаймо їм шматок хліба. Коли ж ми самі як той Лазар, опинились за межею бідності, не нарікаймо на Бога, а молімось до Нього. Тоді Він неодмінно простягне нам руку допомоги, і пошле добрих і щирих людей.
Пам’ятаймо також і те, що наше життя швидкоплинне. «Ми є те ж, що швидкий сон, невловима примара, політ птаха, корабель на морі, що не має сліду, порох, подих, весняна роса, цвіт, що часом народжується і часом облітає» – говорить святитель Григорій Богослов. Прийде час і всі ми покинемо цей світ, і нічого, окрім власної совісті, не зможемо забрати з собою. Тож дбаймо, щоб вона була чистою, живімо по правді, виконуймо заповіді Божі і творімо добро! Нехай у цьому допоможе нам Господь, Йому ж бо належить усяка слава честь і поклоніння навіки-віків. Амінь.
