22 жовтня у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужінні єромонаха Іова Ольшанського та священника Костянтина Шевченка. Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками.
Під час проповіді єпископ Команський Михаїл закликав християн не втрачати надію, навіть у найважчих ситуаціях. Він нагадує, що Господь завжди з нами і завжди готовий прийти на допомогу, повідомляє Місія «Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні».
Архієрей розповів про євангельську історію воскресіння сина вдовиці. Він зазначає, що це чудо показує, що Господь завжди приходить туди, де немає надії.
У цій історії вдова втрачає свого єдиного сина. Вона вкрай засмучена і плаче. Господь зустрічає її і каже: “Не плач”. Він торкається труни юнака і говорить: “Юначе тобі кажу, встань”. І юнак встав і почав говорити.
Це чудо є яскравим прикладом Божого милосердя. Господь приходить до вдовиці в її годину найбільшої скорботи і дарує їй надію. Він показує, що навіть у найбезнадійніших ситуаціях є місце для чуда.
Єпископ Команський закликав вірян пам’ятати, що Господь завжди з нами і любить нас. Це означає, що ми можемо завжди звертатися до Нього за допомогою. Він завжди відгукнеться і допоможе нам.
Завершуючи свою проповідь, єпископ Михаїл закликав не втрачати надію, навіть у найскладніших моментах життя, і пам’ятати, що Господь завжди готовий допомогти і відповісти на молитви вірян.
«Не втрачаймо надію, як би тяжко нам не було. Пам’ятаймо, що Господь завжди з нами, що він любить нас і нам варто тільки звернутися до Нього, покликати і Він завжди відгукнеться, завжди прийде, завжди обійме і скаже: “Не плач”», – підсумував очільник Ставропігії Вселенського Патріарха.
На богослужінні також молилися учасники Молодіжної православної школи діалогу, організованої центром святого Кириліа Лукаріса. Після богослужіння учасники мали можливість неформально поспілкуватися з єпископом Команським Михаїлом, екзархом Вселенського патріарха в Україні.
Повний текст проповіді:
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Дорогі друзі сьогодні ми з вами читаємо в Євангелії не просто про якесь пересічне чудо Христове яких він створив безліч, так що Апостол Іоан Богослов каже, що напевно, якщо описувати кожне чудо, то і весь світ не вмістив би тих книг. Сьогодні ми з вами бачимо як Господь воскрешає сина вдовиці яка не мала більше ніякої надії. Ми бачимо, що саме так і трапляється, що коли Господь приходить, то здається там де для людей вже немає ніякої надії – там появляється чудо. Там Господь робить ті речі які здавалося б для нас були абсолютно неможливі.
Що ж ми з вами бачимо? За Христом завжди ходила юрба людей, так і цього разу за ним іде юрба людей із з учнями. Ідуть для того, щоб послухати Його і після цього, коли сталося надзвичайне, Господь воскресив померлого, звернімо увагу, як реагує народ який його оточував.
Люди почали дивуватися, славити Бога, казати, що Господь відвідав через Великого пророка свій народ. Але чи багато людей пішло за Спасителем після цього? Не пересічне чудо, не просто зцілення, а воскресіння померлого. Чи багато людей схаминулося? Чи багато людей почали Його слухати? І якщо ми з вами подивимося, можливо якісь і пішли, звісно. Але протягом усієї Євангельської оповіді, ми з вами побачимо, що більшість випадків показує нам, що люди сприймали чудеса, які творив Господь або творили апостоли, просто як побутові радості.
“Зцілив? Ну і слава Богу. Добре, ми отримали те що хотіли, ми тепер продовжуємо жити так, як ми хочемо, не цікавлячись, а що ж Він нам розповідав, про що Він нам казав. Головне що виконав те, що ми хотіли”. На жаль більшість людей так і поступало вони шукали не слова Божого, не життя в Бозі і виконання Його святих заповідей, а позбавитися хвороб, дехто приходив до Спасителя для того щоби Він розсудив маєтки і тому подібне. Тобто Люди навіть в цьому вбачали не Боже Одкровення, а просто як один з факторів що може покращити їхнє просте, побутове життя. І в цьому вся людина. В кожного таке траплялося. Не будемо їх осуджувати, невідомо як би ми поступили.
Але сьогодні ми з вами читаємо про надзвичайне чудо, яке показує, що ніколи не можна відчаюватися і втрачати надію на Боже милосердя. Що ми бачимо? Коли Господь приходить, перше що Він каже до матері, яка втратила єдиного сина: “Не плач”.
По-людськи, якщо подивитися, то безглуздо. Як матері яка втратила єдину дитину сказати “не плач”. Єдину. Ростила, плекала, виводила в люди і тут дитина померла. І звісно що там напевно і навряд чи хто в цей час буде слухати. Людина страждає, плаче, лементує. Це природньо. Але якби це сказала якась пересічна людина, просто “не плач”, то можна було б і сказати, що це негарно. Але це сказав сам Господь. І ми бачимо, що Він не тільки сказав, але для утіхи підійшов, зупинив ті мари, що несли і сказав: “Юначе, тобі кажу встань”. Юнак встав почав говорити. Євангеліє не розповідає нам про що він говорив, але сам факт, що там де з’являється Господь, там куди він приходить, завжди появляється надія. Завжди появляється вирішення якоїсь проблеми в такій спосіб, який людям можливо і недоступний. І сьогодні читаючи цей уривок і пам’ятаючи, що кожен раз коли ми з вами відкриваємо святе Євангеліє, ми відкриваємо не просто, щоб виконати благочестиву традицію, адже всі християни, всі без виключення, покликані читати Священне Писання кожного дня. Не просто тому, що це так добре заведено, а для того, щоб вчитися. Адже Слово Боже промовляє до нас устами апостолів, через Святу книгу, через століття, через тисячоліття, саме для того, щоб навчити нас. І от відкриваючи, читаючи, можливо, такі от оповіді, в яких немає якихось приписів, заповідей Господніх, а просто якісь події історичні, які відбулися за життя Христа, ми покликані з молитвою подумати, що переживали ті люди, які були сучасниками Господа Ісуса Христа під час його земного життя. Маємо зробити для себе висновки і побачити, що основною думкою, через все Священне Писання, через всю біблійну історію, проходить Центральна думка, любов Божа, милість Божа, що Господь ніколи не покидає людину. Не просто людство у філософському понятті, загальному, а і про кожну людину піклується.
Так, можливо, трапляються і неприємності в нашому житті і не в такий спосіб як би ми хотіли іде наше життя, але якщо ми не втрачаємо надії, в яких би труднощах ми не перебували, обов’язково ми побачимо там і присутність Божу, Його допомогу, Його втіху. Що підходячи до нас коли і ми плачемо, Він перш за все скаже «не плач» і потім зробить, можливо і не зовсім так, як ми планували получилося, але так як нам потрібно для спасіння.
Отож дорогі друзі, коли ми з вами відкриваємо сторінки Святого Писання, подивімося на те, що Господь ще і ще промовляє до кожного з нас. Тобто від нас залежить, чи ми будемо говорити з Богом, чи ні. Чи Він буде нам говорити, чи ні. Чи ми його почуємо, чи ні. Чи ми відкриваємо Святе Писання, Євангеліє зокрема, для того, щоб навчитися отримати втіху, отримати життєвий приклад і навіть в безвихідній ситуації, як ота Наїнська вдова плакала, лементувала, але почула від Бога: “не плач”, бо Господь милосердний, Господь люблячий і завжди прагне спасти людину.
Не втрачаймо надію, як би тяжко нам не було. Пам’ятаймо, що Господь завжди з нами, що Він любить нас і нам варто тільки звернутися до нього, покликати і Він завжди відгукнеться, завжди прийде, завжди обійме і скаже: “Не плач”. Якщо маєш проблему, будемо вирішувати їх разом. Хай Господь укріпляє нас дає нам силу і допоможе ніколи не впадати у відчай. Амінь.