Очільник рпц московський патріарх Кіріл (Гундяєв) не перестає дивувати своїми воєнними проповідями і заявами. Так 7 жовтня, у вітанні путіну він заявив, що кремлівський диктатор «відстоює справжній суверенітет» росії, а днем пізніше закликав своїх прибічників до молитви і захисту тієї ж росії.
Такі пропагандистські проповіді не новинка для Гундяєва. Нагадаємо, що з особливою завзятістю він виголошує їх від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. Окрім загальноцерковної зацікавленості в окупації нашої Батьківщини (про яку ми говорили в одній з наших попередніх публікаціях), в його підтримці російської агресії є ще один менш важливий аспект. Про нього і поговоримо у цій статті.
Посилена увага до так званої «сво», намагання виправдати російську агресію, підтримка кремлівського режиму і покарання усіх незгодних священників – все це прояв особистої зацікавленості Кіріла. І полягає вона в тому, що такими діями очільник Данилового монастиря намагається відновити свій авторитет в очах російської влади, і особисто путіна.
Як відомо після отримання Томосу про автокефалію для ПЦУ, багато дверей високих кабінетів кремля враз зачинились для Гундяєва. Багато експертів і оглядачів неодноразово зазначали, що в самому кремлі всерйоз задумались над тим, як би по тихому замінити Кіріла на більш молодого і активного Тихона Шевкунова. Про це свідчило дуже багато фактів. Так до пандемії і російського вторгнення все частіше поряд з путіним, чи на федеральних каналах можна було побачити Шевкунова, а не Гундяєва.
Все це неабияк задівало «самолюбіє московського патріарха». Адже Кіріл зростав і все своє життя прожив у тісній співпраці із радянською, а потім і російською владою. І навіть мав певні важелі впливу. Чого варті лише його поїздку по росії, під час яких він міг відчитати будь-якого рядового чиновника, або у наказовому порядку накидати йому купу завдань.
Такий наляканий чиновник обіцяв в скорому часі зробити все, що йому звелів дідусь з серафимами на голові. І робили вони не через страх перед Богом, чи з поваги до похилого віку Гундяєва, а через його можливість увійти у палати кремля. Туди де не ступала нога того ж чиновника, але де неодноразово бував особисто Гундяєв.
У цих же владних кабінетах він користувався високою довірою. Правди ради, здобув він її титанічним трудом, виконуючи численні завдання, які ще змолоду на нього покладала партія і спецслужби, і яким вірно служив сам Кирило.
Ця його радянська закалка давалась в знаки і вже під час його патріарших вояжів по світу. Варто лише згадати, який скандал він вчинив у Болгарії в 2018 році, коли насварив болгарського лідера, наговорив йому купу образ, що подекуди були схожі на погрози. Або ж різкі висловлювання в бік 3-го Президента України Віктора Ющенка під час свого першого візиту в Україну, у 2009 році. Нагадаємо, що тоді на слова і сподівання Ющенка про майбутнє створення Єдиної Помісної Церкви, Кирило різко сказав, що вона є і це саме рпц.
Така зухвала поведінка людини в рясі дивувала багатьох адекватних людей. Утім вона не як не хвилювала самого Кіріла, адже він робив все так, як його навчили, і робив це не просто так. А для того, щоб не втратити свій авторитет у тих же владних кабінетах кремля. Саме для цього він старався і саме кремлівські інтереси, але зі своєї дзвіниці, він відстоював.
Утім із провалом в Україні, а згодом із ганебним Аманським собором, у підготовку якого був включений і сам путін (лишень згадайте зустріч путіна і єрусалимського патріарха та численні потуги російської дипломатії задля реалізації цього проекту, тощо) рівень довіри до Гундяєва, як ми вже сказали, різко знизився. А тому його помалу почали просто списувати за вислугою років і профнепридатність.
Це зрозумів і сам Кіріл, а тому намагався хоч якось відновити залишки свого авторитету, і довести російській владі, що «старий кінь баразди не спортить». Проте всі його намагання були марними, і в Кремлі воліли навіть не звертати на них уваги. Як не намагався Кирило знову сподобатись господарю кремля, та все було даремно.
І ось для нього з’явився останній шанс. І це саме війна проти України. І тому зараз Кіріл всіма можливими методами намагається не втратити цю можливість, яка в прямому і переносному сенсі є останню для нього. З одного боку він розуміє, що жити певно лишилось не так і довго, а з другого – він чітко усвідомлює, що програвши війну, він опинитися на лаві підсудних з тим ж кому так хотів сподобатись.
Саме тому зараз він і говорить ці палкі пропагандистські промови в релігійні обгортці. І далі вони будуть ще більш палкими і голосними. І все заради того, щоб відновити свій авторитет очах того ж господаря кремля. Утім варто було б думати про свій авторитет в очах свого безпосереднього керівника – Всевишнього Бога…
