29 вересня архієрей УПЦ (МП) у Луцьку Нафанаїл видав указ настоятелю Свято-Марії-Магдалинівського храму м. Луцьк Волинської області отцю Олександру Колб про “заборону” у священнослужінні.
У документі йдеться про те, що священник нібито порушив 39-те правило святих Апостолів, присягу священнослужителя, постанови Собору єпископів Української Православної Церкви від 13 листопада 2018 року (пункт 5) і рішення Священного Синоду Української Православної Церкви від 13 листопада 2018 року (Журнал № 37).
Ніякої конкретики в указі немає, тільки сухі дати постанов і номери правил.
Почнемо з 39 апостольського правила, яке забороняє священнику без волі єпископа щось чинити. Але в толкуванні до цього правила ні Зонара, ні Вальсамон не говорять про дозвіл священнику на співслужіння з іншим духовенством від архієрея. Тлумачі розуміють це правило, як заборону священникам самостійно накладати епітимії, або управляти церковним майном без дозволу єпископа.
Також, звершуючи літургію і дякуючи Богу, молячись за ЗСУ разом з єпископом Команським Михаїлом, отець Олександр на думку митрополита Нафанаїла “порушив присягу”. Священнику пропонують “покаятись” через звершення Євхаристії з Екзархом 24 вересня. Це тому, що частина проросійського крила УПЦ (МП) шалено боїться, що співслужіння з Вселенським патріархатом і ПЦУ призведе до дієвого діалогу і об’єднання православ’я в Україні. Саме тому вони намагаються всіма силами не допустити ігнорування указів РПЦ (які продублювала і УПЦ (МП)) про заборону співслужіння з Константинополем.
В указі про заборону якраз таки згадуються всі ці горезвісні рішення УПЦ (МП) від 13 листопада 2018 року, які є повторенням рішень Московського патріархату. Саме РПЦ 14 жовтня 2018 року в односторонньому порядку розірвала євхаристійне спілкування з Вселенським патріархатом через надання Томосу про автокефалію ПЦУ. 13 листопада 2018 року, таке ж рішення прийняли і в УПЦ (що в єдності з МП). У пункті 5 цього рішення Синод УПЦ (МП) лякає, що Константинопольська Церква нібито стала на шлях “розколу”, а тому служити з нею неможливо. Втім такої точки зору не дотримуються ніде, крім Московського патріархату.
Зрозуміло, що москві не вигідне об’єднання Українців, тому вони забороняють співслужити з кліриками Константинопольського патріархату, який надав Томос про Автокефалію Українській Церкві, організував Об’єднавчий собор і зцілив розкол православ’я в Україні та заклав фундамент єдності всього українського православʼя. Але чому ці заборони мають бути такими “важливими” для УПЦ (МП), зокрема для архієрея УПЦ у Луцьку – не зрозуміло.
З єрархами Вселенського патріархату співслужать всі церкви – навіть найбільші союзники РПЦ – серби. Служать всі окрім РПЦ і УПЦ (МП). Таким чином, забороняючи священників в Україні за співслужіння з Екзархом, УПЦ (МП) показує, що вона продовжує діяти в руслі політики РПЦ, а тому нічим не відрізняється від неї, навіть після голослівних заяв про відокремлення на соборі в Феофанії. Даною забороною УПЦ (МП) ще раз підтвердила свою повну залежність від РПЦ Московського патріархату.
Нагадаємо, кілька днів тому РПЦ заборонила архімандрита Кирила (Говоруна) за службу з Екзархом цього літа. Втім “злочин” Говоруна ніхто в Кремлі не розглядав, аж до моменту, поки до Андріївської Церкви не завітали одразу двоє священників УПЦ (МП). У РПЦ одразу ж видали заборону архімандриту Кирилу, щоб показати УПЦ (МП), як треба діяти. Тому зрозуміло, що і нинішній указ написаний “під диктовку” агресора.
Як стало відомо джерелам Духовного Фронту України, в понеділок, 25 вересня протоієрея Олександра Колб викликали на Єпархіальну раду, яка більше була схожа на судилище. Даний захід на чолі з митрополитом УПЦ МП у Луцьку Нафанаїлом, вимагав щоб священник покаявся і обіцяв більше ніколи не служити Божественну Літургію спільно з Екзархом Вселенського Патріарха єпископом Команським Михаїлом. Втім священник не вбачає злочину у спільному сопричасті з архієреєм Вселенської Церкви.
Ні тиск, ні вмовляння на о.Олександра не подіяли, він твердо ще раз заявив свою позицію: повний розрив з РПЦ і відновлення Євхаристійного спілкування з Вселенським Патріархом.
Жодна із помісних православних церков не підтримали рішень РПЦ щодо розриву Євхаристійного єднання із Вселенським Патріархатом. Саме тому, будь-які заборони кліриків УПЦ (МП) через співслужіння із духовенством Вселенського патріархату продиктовані не канонами і правилами Церкви, а бажанням діяти в руслі Москви, як вже було сказано вище.
Варто зазначити, що митрополит УПЦ (МП) в Луцьку Нафанаїл видав указ про заборону в служінні отцю Олександру Колб за співслужіння з Екзархом, але поряд з тим, поки нам не відомо про аналогічні укази архімандриту Гавриїлу (Анисимову) від свого настоятеля – митрополита в Києві Онуфрія (Березовського). Хоча вони разом в один і той же день співслужили єпископу Команському в Андріївському храмі.
Формулювання подібне до того, яке видавали клірикам УПЦ (МП) які співслужили, чи перейшли до ПЦУ. «Без права причастя Святих Христових Таїн» – фактично видворення за межі церкви. Канонічно нікчемно виглядає формулювання, адже Причастя Таїн Христових це не право, а обовʼязок будь-якого християнина, а тим більше священнослужителя, адже отцю Олександру лише заборонили священнодіяти як протоієрею. Його священичий сан ніхто під сумнів не ставить навіть після заборони священнодіяти. Про це свідчать і слова в указі де отцю Олександру забороняють “перехід до іншої єпархії”. Митрополит Нафанаїл все ж таки визнає священиче достоїнство отця Олександра.
Водночас антиканонічним виглядає подвійне покарання, накладене на священника. Адже йому не тільки заборонили священнодіяти (звершувати Літургії, Таїнства), але і заборонили причащатись.
Канони Церкви забороняють накладати подвійні покарання за один і той же “злочин”. У 25-му апостольському правилі забороняється подвійне покарання за один гріх. “Єпископ, або пресвітер, або диякон, викритий у розпусті, клятвопорушенні чи крадіжці, нехай буде вивержений, але не відлучений. Бо Писання каже: Не помстися двічі за те саме. Так само роблять і з іншими кліриками.” Беручи до уваги той факт, що священнику заборонили причащатись і звершувати Таїнства Церкви, тобто двічі покарали, указ можна вважати канонічно-нікчемним.
