25 вересня Синод УПЦ (МП) у Феофанії заявив, що їх права порушуються, тому вони закликали вірян і духовенство захищатись “законними методами”.
“У зв’язку з тим, що вже тривалий час продовжується зухвале та систематичне порушення прав […] було вирішено, що Українська Православна Церква (в єдності з МП, – ред.) для свого захисту буде використовувати всі можливі законні способи як на національному, так і на міжнародному рівні», – йдеться в заяві Синоду УПЦ (МП).
Також Синод УПЦ (МП) оприлюднив звернення до духовенства та всіх вірних, закликавши “при захисті своїх прав слід уникати насильства та беззаконня”.
У зверненні зазначається, що УПЦ (МП) “не ділить свою паству залежно від політичних чи суспільних уподобань”.
Крім цього, в УПЦ (МП) незадоволені відтоком парафіян і переходом релігійних громад до ПЦУ. Там назвали такі процеси “рейдерством”. На думку церковників УПЦ (МП) всі хто причетні до об’єднання парафій з незалежною від Москви Православною Церквою України «є відвертими духовними ворогами Української держави, дії яких лише поглиблюють руйнівні наслідки російської агресії».
Синод УПЦ (МП) “вражений” діями української влади і вважає, що святі Києво-Печерські захистять від “кривдників” в особі Мінкульту.
Замість осудження архієреїв-колаборантів, в УПЦ (МП) на найвищому рівні захищають їх і дякують всім хто підтримує архієреїв, яких “переслідують”. Зокрема там заявили, що “особливої молитовної підтримки потребують сьогодні архієреї, які зазнають кримінальних переслідувань і примусово обмежені у спілкуванні зі своєю паствою”.
Звинувачення в колабораціонізмі і антиукраїнській діяльності там також не визнають, бо вони “не мають переконливих підтверджень у матеріалах судових справ”.
Примітно, що у зверненні взагалі не згадується російська федерація, російські окупанти, що вбили десятки тисяч мирних жителів і захопили наші території. Натомість вся критика і осуд спрямована на дії української влади та тих, хто “переслідує” УПЦ (МП), або архієреїв-колаборантів.
В заяві УПЦ (МП) робиться наголос на “законних способах захисту” як на національному, так і міжнародному рівні. Це може викликати підозри у використанні політичного та юридичного тиску на процес переходів до ПЦУ.
Загалом заява УПЦ (МП) складена із позиції конфлікту, а не порозуміння, що не сприяє поліпшенню ситуації. Відсутні конкретні пропозиції про можливі дії УПЦ (МП) щодо вирішення проблеми мирним шляхом, шляхом діалогу та компромісу.
Таким чином, текст видається однобоким та не зовсім об’єктивним. Краще було б більше уваги приділити пошуку конструктивних рішень, а не лише захисту інтересів УПЦ (МП) і архієреїв колаборантів. Складається враження, що УПЦ (МП) не вигідний діалог із ПЦУ. Там також не збираються нічого робити, аби остаточно і чітко розірвати зв’язки з Москвою. Навпаки, в керівництві УПЦ (МП) відчули, що їх вже не будуть “забороняти” і тому можна видихнути і сміливіше розповідати про “рейдерства” і “переслідування”, а обіцянки про розрив із РПЦ залишити на ситуації коли буде геть скрутно.
