Цієї неділі Церква пропонує нам для повчання історію про чудесне уловлення риби, яке сталось за повелінням Господнім. Як оповідає євангелист Лука одного разу Ісус Христос, через натовп людей, увійшов до одного човна і звідти повчав їх. Після завершення настанов, Спаситель звелів Симону відпливти на глибину і закинути сіті. Ученик же сказав, що упродовж усієї ночі вони ловили рибу, проте їх спроби були марними.
Примітно, що Симон-Петро не дорікає Господу, і навіть не намагається Його переконати в тому, що на цьому місці не має риби. Натомість він смиренно виконує Господню волю. За таку довіру рибалки отримують нагороду, а саме чудодійний улов, який був настільки великим, що вони самі не могли впоратись з ним. Тому їм довелось просити своїх товаришів з іншого човна допомогти їм. І за словом Писання обидва човни наповнились рибою настільки, що навіть могли потонути.
Побачивши це чудо, апостол усвідомлює велич Того, Хто разом із ним у човні. Цей випадок справив на нього таке велике враження, що він припадаючи до Господа, промовляє: «Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!». Христос побачивши його смирення, звіщає Йому, що віднині Симон буде ловцем людей. Після цього Симон, а також Іоанн та Яків Заведеєві, які були з ним, покинули свої сіті і пішли за Спасителем. Їх вже не цікавив їх здобуток, вони відкинули земне, і обравши небесне, пішли за Христом.
Ця історія із земного життя Ісуса Христа закликає нас покладати усю свою надію на Господа, а найголовніше довіряти Йому, не зважаючи на різні життєві обставини та труднощі. З цього євангельського уривку ми вкотре переконуємось, що для Бога немає нічого не можливого. Тому під час різних життєвих випробувань і спокус ми повинні мати непохитну віру у Всемогутність Божу. Тоді ж неодмінного Господь допоможе нам.
Коли людина уповає на Бога, їй не страшно нічого. Псалмоспівець цар Давид ще задовго до народження Ісуса Христа промовив золоті слова, які не втрачають своєї актуальності і дотепер. Зокрема, 26-му псалмі він говорить: «Господь — Просвічення моє і Спаситель мій, кого убоюся? Господь — Захисник життя мого, кого устрашуся? Коли нападуть на мене противники й вороги мої, щоб пожерти тіло моє, то вони спотикаються і падають. Коли й військо проти мене стане, не злякається серце моє; коли й ціла війна стане проти мене, і тоді я буду надіятися на Нього» (Пс. 26: 1–3)
Проте як часто нам доводилося розчаровуватись і навіть вважати, що шляху далі вже немає. Подекуди різні обставини цього життя змушують нас думати, що наші молитви Господь не чує. Утім така думка – невірна. Він завжди зглядається на наші сердечні благання. Але лише Він, як люблячий батько знає, що для нас корисно, і що саме нам потрібно в той чи інший час, тому і не завжди подає нам того, що нам хочеться. Проте це не привід для відчаю. У таких випадках необхідно довіряти Йому, і зі смиренням промовляти: «Нехай на все буде свята воля Твоя, Господи».
Навіть тоді, коли ми не отримуємо бажаного, ми не повинні втрачати надію, а повинні лише посилити нашу молитву. Господь неодмінно почує нас, і пошле нам свою милість та благословення. Тож будемо довіряти Богові, і покладати на Нього усю свою надію. І тоді ми отримуємо навіть більше того, чого потребували. Проте завжди потрібно пам’ятати, що земні блага і потреби є лише тимчасовими, а тому потрібно дбати про небесний скарб, який вже ніхто і ніколи не відбере. Тож проживімо це життя так, щоб здобути вічне блаженство у Царстві Небесному. Нехай же у цьому допоможе усім нам Господь. Амінь.
