27 серпня у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужінні священника Павла Соколовського.
Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками, повідомляє Місія «Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні».
Під час звернення до вірян, архієрей роз’яснив притчу про юнака, який питав Ісуса Христа, як досягти Царства Божого. Попри дотримання заповідей, Господь лагідно порадив йому продати надмірний маєток і йти за Ним.
За словами екзарха Вселенського Патріарха в Україні, Бог дарував людині абсолютну свободу волі та можливість нескінченного вдосконалення. “…межі досконалості нашої довершеності немає. Тому що будь-яка довершеність це наближення до Бога, наближення і уподібнення Йому. Ми знаємо, що Бог безмежний. “, – наголосив єпископ Михаїл.
Він нагадав, що Христос не звинувачував юнака, а лише показав наступний крок. “Бог хоче спасти кожну людину і завжди поруч допомагає нам”, – зазначив єпископ Михаїл.
Висловлюючи вдячність за Божу надію, що неможливі речі можливі завдяки Його великій силі, єпископ Михаїл наголосив на важливості щирої віри в прагненні до Бога. Він нагадав, що наші зусилля до досконалості не повинні зупинятися, але завжди мають в собі можливість для розвитку та зростання.
Екзарх висловив глибоку думку, що Бог створив людину з абсолютною вільністю волі, наділивши її співучасництвом у власному спасінні. І саме через цю вільність людина має можливість обирати шлях вдосконалення, наближення до Бога та набуття духовної досконалості.
Повний текст проповіді нижче
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Дорогі друзі, сьогодні ми з вами почули відповідь Христа, яку Він дав учневі – одному з юнаків, який підійшов і питав в Нього: “Що мені зробити, щоб наслідувати життя вічне?”.
Ми пам’ятаємо, що Господь йому просто перерахував заповіді декалогу, який отримав Мойсей і дав народу Ізраїльському. Але, що ж тут незвичного? Хіба Господь не проповідував завжди одне й те саме слово Боже, покаяння? Проповідував. Але звернімо увагу яка була ця відповідь.
За Господом також ходили ті люди які пишалися знанням закону, виконанням його і що вони від Христа чули? Він не підбирав виразів: “Породження єхидни, лицеміри”, і тому подібне. Він був суворий до них. Тут приходить юнак який по суті каже те саме.
Господи ці заповіді я зберіг від юності моєї, що ще мені зробити? І на ту саму словоформу Господь дає йому лагідно відповідь. Нічого нового йому не сказав, але зауважив: “Якщо хочеш бути досконалий…”.
Тобто, по-перше, Господь побачив серце твого юнака, що він не так як фарисеї і садукеї ходили за ним, щоб тільки уловити Спасителя в слові, щоб тільки похвалитися які вони праведні, а самі не жили відповідно цього. Христос побачив в тому юнакові, що він дійсно жив так як сказав: “Що все це я зберіг від юності моєї”. Не для того, щоб його похвалили. Він дійсно бажав Спасіння, слідування за Господом, дійсно бажав жити згідно з вірою. І от на цю щирість Господь вказав йому ще один момент. “Якщо хочеш бути досконалий…”. Тобто визнав “Так ти все зберіг, але якщо хочеш бути ще кращим, ще досконалішим…”. Тим самим показуючи, що для людини в принципі немає межі для досконалості… немає. Людина навіть в певному сенсі більше від ангелів спроможна ставати святою, як в принципі ставати і грішною. Вона може “вдосконалюватись” і в цьому. Але те благе побудження, поклик серця того юнака, який закликав його шукати, що ж він ще може зробити, показують наскільки щиро він вірив. Не просто виконуючи це як добру традицію, чи бажаючи показатися перед людьми. Він справді хотів стати кращою людиною.
Господь сказав йому на його недоліки: “Якщо хочеш бути досконалим, піди продай свій маєток, віддай убогим, прийди і слідуй за мною”, не, тому що Господь осуджував його, що він був багатий. Зрештою можливо він отримав багатий спадок, можливо він мав свої таланти, що зробив такий маєток, але видно, що він прикипів до нього всім серцем і Господь, Який по суті дав йому це багатство, показував йому, що все що він має в житті, звісно із його зусиллям, але це дарунок Божий і відповідно хотів навчити його ставитися адекватно, тверезо дивитися саме на цей аспект його життя, який заважав йому вдосконалюватись.
Засмутився юнак і відійшов в печалі, але зауважмо, він не почав сваритися, сперечатися з Богом, він пішов думати те, що сказав йому Господь. Тоді Господь подивився і каже: важко багатому увійти у Царство небесне, простіше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому увійти в Царство небесне.
Засмутилися і учні тоді, а як же ж бути, хто ж тоді спасеться? І Господь дає надію і каже чудові слова: “Людям це неможливо, але в Бога Все можливо”.
Отже, той факт що це юнак відійшов засмучений ще не говорить що він не пішов за Спасителем. Хтозна, можливо, через деякий час, осмисливши, він поступив саме так, або наблизився до виконання того що йому сказав Спаситель. Але ми бачимо, що в будь-яких ситуаціях не змінюється стиль поведінки Господа і Його бажання. А бажання в Нього одне, щоб всі люди спаслися, всі без виключень. Тому Він одним, як фарисеям і садукеям, які прикриваючись законом тільки лицемірно показували свою праведність, відповідає дуже жорстко, щоб вони також схаменулися. Він не хотів їх покарати, а щоб вони схаменулись, покаялись, змінили своє життя.
Так і тут ми бачимо, що коли прийшла людина і щиро сказала Йому: що “так я дотримуюсь заповідей”. Бог лагідно вказує на ще один нюанс.
Отже, дорогі друзі до чого це я кажу? Справа в тому, що Господь створив нас з вами абсолютно вільними, абсолютно вільними і співучасниками свого спасіння. Господь міг від початку створити людину, як годинник, який завели і від працює, або наділити людину певними інстинктами, що людина просто автоматично виконувала би заповіді та як Господь встановив.
Але в тому то і чудо, в тому то довіра, в тому то і любов Божа, що Господь дарував нам повну свободу волі, цілковиту. Ми можемо вдосконалюватися в святості, можемо “вдосконалюватися” в гріховному житті. Повторюся, що ми навіть маємо можливості більше від ангелів в цьому. Але Господь завжди поруч, для того, щоб допомогти нам.
Щоб ми як той юнак, коли навіть живемо праведним життям, коли виконуємо всі заповіді, коли завжди ходимо в Церкву, читаємо Священне Писання і коли ми приходимо і питаємо в Нього, а що ж мені ще зробити, щоб бути досконалим, тим самим Він пояснює, що межі досконалості нашої довершеності немає. Тому що будь-яка довершеність це наближення до Бога, наближення і уподібнення Йому. Ми ж знаємо, що Бог безмежний.
Тобто як би багато ми не робили, як би добре ми не жили, не означає, що досягнувши певної якоїсь планки, ми можемо зупинитися, сісти, розслабитись. Ні. Це означає, що для нашого з вами розвитку, як людей, як християн, віруючих людей, як дітей Божих, немає межі, ніхто в цьому не обмежує, крім нас самих. Ясно що це накладає на нас велику відповідальність вимагає від нас великих зусиль, Але ми не самі працюємо і прагнемо до того. Завжди з нами Господь, який дивиться, дає нам сили, благословляє нас, підтримує і час від часу, комусь частіше, комусь рідше, згідно з потребою каже, якщо хочеш бути досконалим зроби це ще.
Намагаймося, дорогі друзі, пам’ятати, що головне в нашому житті – це щире слідування Божим заповідям і віра в Нього. Не, тому що це потрібно Йому, а тому, що це спосіб, який Він дав нам, для того, щоб ми отримали благо, щоб ми уподібнились Йому, наблизились до Нього і зрештою обожествились. Пам’ятаймо це. Цінуймо це. Радіймо з того і ніколи тим не нехтуймо. Амінь.
