Православна Церква вступає в період нових внутрішніх потрясінь з геополітичними наслідками на тлі вторгнення РПЦ в Африку та ескалації суперечок про автокефалію в Україні.
Патріарх Александрійський і всієї Африки Феодор II звинувачує Москву у «вторгненні» в Африку, яке, на думку західних аналітиків, підживлює заворушення і державні перевороти в зоні Сахеля, зі свіжим прикладом в Нігері. Російський Патріарх Кіріл у проповіді відстоював вторгнення своєї Церкви в Африканському регіоні, чим викликав реакцію Вселенського Патріарха, який висловив звинувачення у “вторгненні без будь-якої церковної легітимності”.
Єлизавета Продром, греко-американка, професорка міжнародних відносин в Бостонському коледжі зі спеціалізацією на релігійних, геополітичних та питаннях прав людини, розповідає «nyxthimeron» про кризу в Православній Церкві.
«Сьогоднішній режим в Росії інструменталізував православ’я для виправдання вторгнення та війни», – каже вона. «І на жаль, Патріарх Московський замість того, щоб засудити і протистояти війні, її підтримує і, гірше того, благословив».
Як ви це пояснюєте?
– Ставлення Кирила є відображенням його геополітичного очікування замінити Вселенського патріарха, відображенням неприйняття Москвою першості Вселенського патріархату. Теорія Третього Риму підсумовує геополітичну гру, яку веде Московський патріархат. Насправді однак, вона є викривленням, свідомим спотворенням історичної позиції Вселенського Патріархату як Нового Риму.
І це має наслідки для Православної Церкви?
– Поведінка Москви, на жаль, створила кризу і низку внутрішніх розколів у світовому православ’ї. Замість того, щоб поводитися як релігійна інституція, Московський Патріархат функціонує як світсько-політична інституція. Така поведінка може бути наслідком більшовицького досвіду, який, ймовірно, створив внутрішні травми та організаційні патології в Російській Церкві. Особистості також відіграють певну роль – Путін і Кіріл уклали своєрідну диявольську угоду (фаустівську угоду) заради своїх амбіцій. Але це завдало шкоди Церкві і підірвало єдність православ’я, а також зашкодило її глобальному іміджу. З усім тим, патріарх Варфоломій продовжує посилатися на Кіріла, який в неприйнятній заяві назвав його розкольником. Сам факт, що він продовжує поминати Кіріла, свідчить про духовну любов і відданість Вселенського патріарха єдності Церкви.
– Як Ви розцінюєте нещодавні заяви речника МЗС Росії про те, що криза в Православній Церкві – це провина Фанару?
– Це неправильний аналіз. Відповідальність за кризу несе Московський Патріархат. Московський патріархат систематично бореться – в геополітичному і церковному сенсі – з Вселенським патріархатом. Починаючи з 2016 року, зі спроби саботувати Святий і Великий Синод на Криті своєю відсутністю, систематичної політики дезінформації про його результати на цифрових платформах, тиску і погроз на адресу інших Православних Церков, які визнали рішення про автокефалію Української Церкви. Важливо підкреслити, що Московський Патріархат розпочав геополітичну церковну війну проти Константинополя ще до рішення про автокефалію України, щоб оскаржити першість Вселенського Патріархату. Вся ця стратегія має глибоке історичне коріння. З 2016 року Москва веде війну проти Константинополя. Реакція на Україну, підтримка і виправдання вторгнення, створення єпархії в Африці, цифрова дезінформаційна кампанія проти Фанару – все це свідчить про амбіції Москви.
– Але схоже, що внутрішній конфлікт, окрім України, перемістився і в Африку.
– Створення російського патріаршого екзархату в Африці з нагоди визнання Александрійським Патріархатом автокефалії України є ще одним потужним прикладом відповідальності Москви за кризу у світовому православ’ї. У тому сенсі, що Московський Патріархат веде релігійну геополітичну гру, пов’язану з геополітичними цілями російської держави. Приклад Африки відображає каральну та агресивну поведінку Російського патріархату щодо інших Православних Церков; особливо тих, що виживають у складних умовах, як у Святій Землі, Сирії та інших місцях, навіть у балканських країнах. Однак я вважаю, що агресивна поведінка Москви мала прямо протилежний ефект, ніж той, якого прагнув її патріархат. Тобто Церкви розуміють, що Москва веде жорстоку геополітичну гру, в якій вони не готові брати активну участь, вони не хочуть стати жертвами, якою стала Україна, і вони не хочуть стати побічними жертвами в церковно-геополітичній війні, яку Московський Патріархат розпочав проти Вселенського Патріархату. І якщо вони досі не визнали автокефалію Церкви України, то це тому, що вони розуміють з подій в Африці та війни в Україні, що поки що мовчання – це вибір філософії виживання.
– В ісламі ми також бачимо інструменталізацію Корану, особливо Туреччиною, в геополітичних цілях.
– Ердоган використовує іслам як засіб для реалізації своїх неоосманських бачень гегемоністського лідерства в глобальному ісламському світі, а також геополітичних амбіцій зробити Туреччину великою державою в 21 столітті.
Діянет (Міністерство у справах релігії) є провідником геополітичного проєкту Туреччини в культурно-політично-релігійному просторі мусульманського населення в Європі, Африці, Центральній Азії та в усьому світі.
Засудження з боку Фанару
У промові на свято Преображення Господнього Варфоломій обрушився на Московського патріарха як з приводу російського вторгнення, так і з приводу африканського питання. Зокрема, він сказав: “Ми є свідками огидної і поки що нескінченної війни в Україні, де православна держава воює, з батьківським і патріаршим благословенням офіційної Церкви, з іншим братнім, православним народом. І ви розумієте, що я маю на увазі патріарха Московського Кіріла, який двома руками благословляє цю огидну, злу війну, замість того, щоб її засудити. Ми є свідками вторгнення, всупереч усякій церковній легітимності, Православної Церкви, і знову ж таки Російської Церкви, на канонічну територію Східного Патріархату, що бореться, в Африці, яка є територією юрисдикції Александрійського Патріархату. Майже п’ять років ми відчуваємо смак невдячності і одностороннього переривання спілкування з боку Церкви-дочки, не з доктринальних міркувань, а явно з міркувань геополітичної доцільності, одягненого, по суті, віднедавна в плащ незв’язних і образливих звинувачень на адресу Константинопольської Церкви-матері, звинувачень в “еклезіологічній єресі”!”.
Розмовляв: Ставрос Тзімас / Джерело: www.nyxthimeron.com
