Нещодавно на російському церковному порталі «Православіє.Ру» було опубліковано статтю «Спецоперація у світлі християнського вчення про війну і мир». Мета цієї публікації – виправдати російську агресію, використовуючи богословську аргументацію. Проте ознайомившись із текстом, стає очевидним, що поставлена мета не досягнута, а сам текст є банальною компіляцією російської пропаганди, розбавленої цитатами із Священного Писання, творів святих отців, церковних та світських документів.
Автором цієї порції пропаганди в релігійній обгортці є цілий професор і доктор богослов’я, викладач Московської духовної академії, заступник голови церковного суду москви протоієрей Владислав Ципін. Сам Ципін є автором багатьох праць з історії Церкви і канонічного права. До слова, вони були широко розповсюджені і ними користувались у духовних навчальних закладах України. Та і сам Ципін ніби користувався авторитетом у науково-богословській спільноті.
Проте після отримання Томосу про автокефалію ПЦУ, характер досліджень Ципіна різко почав відрізнятись. Відтоді він пише однобоко і лише у відповідному стилі, схваленому рпц. Та і всі його публікації тепер висвітлюють лише позицію московської патріархії, що дає всі підстави припустити, що всі його труди є замовленими. Їх основна мета – використовуючи «авторитет» Ципіна, виправдати будь-яке беззаконня церковної москви.
Тепер же Ципін не обмежується лише релігійною тематикою, а розширив свою діяльність. Імовірно, працюючи і на замовлення російських провладних кіл. Проте такою діяльністю він повністю знищує свій авторитет богослова-науковця, і фактично перетворюється на простого релігійного пропагандиста. Вище згадана стаття чергове цьому підтвердження.
Прочитавши її складається враження, що її писав не богослов і навіть не священник, а типовий російський дід, який у форматі 24 години і 7 днів на тиждень лише і дивиться передачі Соловйова-Скабєєвої-Кісільова. Адже вся стаття, від початку до кінця пронизана наративами, що постійно озвучують згадані російські пропагандисти.
Так, зокрема, на початку статті, Ципін відзначає, що війною росії проти України, «постхристиянський Захід прагне поставити на коліна Росію». Тут відразу згадуються слова приснопам’ятної російської опозиціонерки Валерії Новодворської: «Захід намагається поставити Росію на коліна. Намагається, намагається, а вона все лежить і лежить». Проте про біди і проблеми росії в публікації ні слова. Навпаки росія виступає як захисниця добра і християнських цінностей.
Далі «професор» жалкує про розпад радянського союзу, який дав Америці світове домінування, і яке за його словами, стало втрачатись через «відновлення російської державності на більшій частині історичної території нашої країни». Саме це, на його думку, і побудило США відновити «холодну війну проти Росії», «яка ведеться з особливою запеклістю, на слизькій грані з війною гарячою» на території України.
(Погодьтесь іронічно виглядає, коли священник, богослов і професор жалкує про розпад атеїстичної країни, яка вела свідому боротьбу із рпц! І все це відбулось у нього на очах. Утім йому щиро шкода за розвал великої країни, про який він декілька разів згадує у статті.)
Сама ж нинішня війна ведеться за рахунок галичан і малоросів. Примітно, що в тексті жодного разу не згадується український народ, а лише малороси і галичани. Сама ж Україна названа «сепаратистським утворенням на просторі єдиного руського міра». Українська мова, за словами того ж Ципіна, є лише «малоросійським чи галицьким діалектом» російського язика.
Не соромиться автор і згадувати про «русский мир», приналежність до якого проявив Крим, який за його словами «повернувся в рідну гавань». Спроба ж відстояти таку ж саму «ісконну приналежність» в Одесі обернулась для них гибеллю десятків «мирно протестуючих жителів». І як слідує з усього тексту і вся Україна для Ципіна лише частина цього «руського міра»
Суттєво понижує рівень, як статті так і її автора використання в тексті численних образливих прізвиськ, які та ж російська пропаганда дала українським політикам і державним діячам. Так, зокрема, згадуючи події Революції Гідності, Ципін згадує про «кровавого пастора» і «канфєтного короля». Саму ж Революцію, автор називає «державним переворотом «нацисткого толка»», а мітингарів – «біснуватим натовпом».
Не забув доктор богослів’я і про улюблених російською пропагандою «нацистів». Саме вони, на його думку становлять ядро противника росії, що сповідує «расиський сатанізм». «Підбурювачами до війни з Росією виступають войовничі уніати Галичини – зрадники Православ’я – та розкольники з ПЦУ, а також «цэ-эуропейцы» – ідолопоклонники райдужних західних цінностей» – вважає професор.
З богословського ж у цій статті лише цитати із Священного Писання. Проте, більшість з них, можуть бути використані і проти російської агресії. Уцілому стаття більше політична, а не богословська. Її виклад взагалі не відповідає науковим стандартам. Також у ній подекуди втрачається логічна послідовність. Зокрема, у довільному порядку переплітаються події незалежної України із часом гетьмана Івана Мазепи та розвалу радянського союзу. Можливо такими історичними паралелями автор хотів додати тексту більшої пікантності, утім лише вкотре показав свою некомпетентність.
Підсумовуючи усе вище сказане, відзначимо, що ця стаття лише чергова спроба виправдання російської агресії, надання їй сакрального змісту, чим власне і займається російська церква, від початку повномасштабного російського вторгнення. Утім сенсації з цієї публікації не вийшло, бо ж фактично вона є простою маячнею пристарілого діда у рясі, який передивився російської пропаганди.
