У дев’яту неділю після П’ятдесятниці, у воскресному євангельському уривку, ми чуємо розповідь про те як Господь Ісус Христос пішов по воді до своїх учеників. Як свідчить Писання після чудесного насичення народу 5-ма хлібами та 2-ма рибинами Спаситель звелів ученикам переплевти на інший берег, поки він відпустить людей. Поки Ісус молився на самоті, настала ніч, а ученики за цей час подолали половину морського шляху.
І ось, посеред ночі, вони побачили як по морю до них хтось наближається. Апостолів охопив страх, адже вони подумали, що то був привид. Доволі звична і природня реакція. Кожен з нас так само як і учні Христа злякались би. Адже їм ніде було сховатись, довкола відкрите море, до берега далеко, і немає ніяких засобів аби захистити себе. Що чекає на них від зустрічі з цією постаттю, їм не відомо.
Проте Господь каже їм: «заспокойтесь! Це Я, не бійтеся». Здавалось, би голос улюбленого вчителя мав би заспокоїти наляканих учнів. Проте темрява ночі змушує їх сумніватись. І ось Петро, щоб переконатись, говорить: «Господи! Якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді». Відразу він отримує схвалення свого прохання, і йде до Спасителя по морю, як по землі.
У цю маленьку мить віра Петра була настільки сильною, що допомогла йому подолати страх, сумніви, своє уявлення про морську стихію, і, найголовніше, довіритись Спасителю. Проте сильний вітер, який з’явився зненацька, змусив Петра боятись, і він в одну ж мить утратив віру, і почав тонути. Усвідомивши неминучість загибелі, Петро вигукнув: «Господи, спаси мене!».
Ісус знову миттєво виконує прохання свого учня, і подає йому руку, кажучи: «маловіре! Чого ти засумнівався?». Цей випадок так сильно вразив учнів, що коли Христос увійшов до них у човен, вони підійшли до Нього і сказали: «воістину Ти Син Божий».
Ця історія із земного життя Спасителя сповнена життєвою символікою. Так море – це наше людське життя, а Петро є праообразом, кожного, хто живе на цій грішній землі. Цей випадок навчає нас завжди покладати свою надію на Бога, а найголовніше довіряти Йому. Адже допоки очі апостола дивилися в очі Ісуса, він ішов по воді, як по сухому. Коли увага зосередилася на бурі, почав тонути. Так само буває і в нашому житті. Ми часто молимось, просимо чогось у Бога, але варто подути бурхливому житейському вітру, як наша віра слабне, і ми перестаємо довіряти Господу.
Тож не зважаючи на різні життєві випробування, не втрачаймо віри! Завжди пам’ятаймо, що з Богом нам під силу здолати різні труднощі. Варто лише усеціло вірити Йому. Навіть, коли довелось і впасти під силою хвиль життєвого моря, необхідно як Петро промовити: «Господи, спаси мене». І Він неодмінно простягне руку допомоги.
