Звернення митрополита УПЦ (МП) Онуфрія (Березовського) від 23 липня до жителів Одеси після останніх ракетних обстрілів викликає певні зауваження. З одного боку, воно сповнене слів співчуття і підтримки, з іншого – не містить прямого засудження російської агресії, що стоїть за цими трагедіями.
У зверненні Онуфрій пише про «чергову ворожу атаку на місто Одесу», але не називає, хто саме є ворогом.
«З глибоким сумом сприйняли звістку про чергову ворожу атаку на місто Одесу, внаслідок чого зруйновано Спасо-Преображенський кафедральний собор, житлові будинки та інші споруди. Особливим болем є те, що в сьогоднішню ніч знову загинули люди, багато поранених та госпіталізованих. Прийміть мої щирі співчуття у зв’язку з цією великою трагедією», – починає своє звернення Онуфрій, не згадуючи ні про російські ракетні обстріли, ні про повномасштабну війну у своєму зверненні дальше у тексті.
Таке формулювання фактично рівняє двох агресора і жертву, тоді, як відомо, що ракети були запущені російськими військами. Відсутність прямої згадки про Росію в цьому контексті викликає обурення в українців, які чітко знають, хто обстрілює наші міста, населені пункти, храми, лікарні й школи.
Митрополит Онуфрій пропонує своїм вірним «терпіння і сугубі молитви», закликаючи «не давати гнівові перетворитися на ненависть». Замість підбадьорити людей і закликати їх до опору з російським агресором усіма можливими силами, «духовний лідер» УПЦ (МП) підбирає такі слова, начебто українці самі є злочинцями і тому повинні стримувати «ненависть і гнів» і «терпіти».
Звісно, що такий підхід може бути сприйнятий як надмірна лояльність до агресора, оскільки відповідна оборонна реакція України є морально виправданою супроти зла окупації. Це підтверджують навіть святі отці, тай сама Біблія має багато свідчень де Бог благословляв народ на війну проти окупантів. Проте Онуфрій не згадує за ці місця із Св. Писання, а обирає слова такі, якими пастирі зазвичай повчають грішників, що скоюють насильство.
Відсутність в зверненні чітких вимог до росії припинити російську агресію та звільнити українські землі від російських військ також підлягає критиці. Духовний лідер повинен не тільки заспокоювати свою паству у складні часи, а й засуджувати зло і закликати до його ліквідації, знищення.
Попри це, слід визнати, що Онуфрій висловив загальні слова співчуття та підтримки. Однак для повноти картини їм бракувало чіткого морального осуду російської агресії та заклику до її припинення. Це б допомогло уникнути критики збоку українців, які втрачають своїх близьких, що захищають Україну.
Деякі люди, коментуючи звернення Онуфрія так і написали, що лише російська ракета в маєток Березовського можливо змогла б змінити його розмиту і нечітку риторику на щось чіткіше.
Таким чином, слова митрополита Онуфрія були правильними лише наполовину: з одного боку він висловив підтримку, але з іншого боку не засудив прямо винних у цій трагедії – російські війська, кремль і путіна.
У подальших виступах такого роду митрополиту Онуфрію варто було б додати точні заклики щодо російської агресії, аби звернення відповідало складним реаліям часу.
Зв’язки з РПЦ
Як відомо, УПЦ (МП) досі в єдності з Московським патріархатом. І це попри анексію цілих єпархій на окупованих територіях і відкриті заяви до поглинання УПЦ (МП) і фактично її ліквідації.
Складається враження, що з метою збереження зв’язків із Російською Православною Церквою (РПЦ), УПЦ (МП) уникає виразного засудження російської агресії та окупації території України і робить це невиразно, лише під тиском громадськості і влади. Відомо, що РПЦ використовує свої зв’язки з УПЦ (МП) для підтримки своїх інтересів у війні проти України і саме тому влада України бажає заборонити ці зв’язки.
Збереження зв’язків із РПЦ, попри очевидну агресію рф проти України, може нашкодити УПЦ (МП) з двох основних причин. По-перше, це підриває її авторитет та імідж в очах української громадськості, яка у цілковитій більшості своїй підтримує захист суверенітету та територіальної цілісності України. Відмова від виразного засудження агресії з боку РФ може сприйматися як пасивна підтримка окупанта, підігрування агресору.
По-друге, це також може спровокувати конфлікти та напруження у самій УПЦ (МП). Частина її вірних виступає проти зв’язків із Московським патріархатом, який благословляє агресію проти України. Це вже призводить до внутрішніх розколів та зниження популярності УПЦ (МП) серед вірян, що, в свою чергу, загрожує її стабільності та ролі в українському духовному просторі. УПЦ (МП) втрачає десятки парафій щомісяця. Процес повільний, але постійно триває.
Підтримка суверенітету та територіальної цілісності України, радикальні кроки на розрив із Москвою має стати пріоритетом для керівництва УПЦ (МП), і тільки тоді можливе буде збереження її залишків авторитету та місця у серцях українських вірян.
Не залишилось часу
Ситуація навколо УПЦ (МП) ускладнюється. Попри звернення окремих єрархів цієї Церкви зі словами співчуття українцям, загалом позиція УПЦ (МП) залишається пасивно-очікуючою. Немає жодних ознак розриву з Московським патріархатом або засудження російської агресії на високому рівні. Собор у Феофанії (27 травня 2022 року) закликав Україну і РФ до «переговорів» і лише висловив «незгоду» із позицією патріарха Московського, але не засудив ні російську агресію, ні діяльність Гундяя і Путіна. Такої «нейтральної» політики УПЦ (МП) намагається триматись і тоді, коли російські ракети нищать її собори.
У такій ситуації є суспільний запит про заборону чи реорганізацію УПЦ (МП). Багато хто вважає, що Церква, яка зберігає зв’язки з агресором, не має права на існування в Україні. Про це свідчать і соцопитування. Майже дві третини українців виступають за заборону УПЦ (МП).
За останніми даними, уряд все більше схиляється до рішучих дій. Усередині влади домінує думка, що УПЦ (МП) своєю пасивністю зрадила українців і не має шансів на радикальні зміни і самоочищення власних рядів від «русского міра». Підливає масла у вогонь і знайдені СБУ докази співпраці священнослужителів із рашистами, а також відвідини 12-тьох єрархів УПЦ (МП) росії, де разом із Кірілом вони молились за путіна і російське військо.
Розглядається можливість такого рішення вже на свято Хрещення Русі – 28 липня. Це мало б символічне значення, пов’язане із одразу кількома історичними подіями. Загалом ситуація динамічна, а рішення влади ще не ухвалене остаточно, але аналітики УПЦ (МП) кажуть, що їх заборонять «вже на днях».
Головне запитання для УПЦ МП – чи вдасться їм в останній момент якось покращити ситуацію своєчасними радикальними кроками: розривом із Москвою та чітким осудом агресії? Бездумна пасивність у такий час — втрата останніх шансів. Час для кардинальних змін УПЦ (МП) практично вичерпався, а остання продовжує вдавати вигляд що нічого такого не сталось.
Красномовним свідченням нинішнього стану УПЦ (МП) може стати реакція пересічного єромонаха УПЦ (МП) на обстріл собору. Він сказав, що «не бачив», як росіяни підірвали собор в Одесі, а ситуацію назвав «складною». «Взорвалось, та й взорвалось. На все воля Божа», – переконував служитель журналіста. Далі він не став підтверджувати слова журналіста, що російські війська атакували Україну. Ось така позиція. Втім, якщо мова йде за осудження ПЦУ або патріарха Варфоломія, а не росії, то в хід ідуть всі наявні інструменти: від лякань церковними прокляттями до судових позовів на парафіян.
Джерело: Духовний Фронт України.
