У ніч на 23 липня 2023 року, російські війська завдали чергового масованого ракетного удару по Одесі. Декілька ночей і днів поспіль московські окупанти тероризують це мирне і гарне українське місто. Проте цього разу вони влучили у Свято-Преображенський собор. Ця велична святиня, одна із найгарніших, що відродилась у час незалежної України.
Наразі вона належить УПЦ (що в єдності із МП). Не так і давно 21 липня виповнилась 13 річниця від дня освячення цього відбудованого собору. Саме 21 липня 2010 року особисто очільник рпц московський патріарх Кіріл Гундяєв звершив його освячення.
У своїй проповіді після освячення Гундяєв розмишляв над причинами знесення собору більшовиками у 30-х роках ХХ століття. «Почти три четверти века тому назад все это благолепие, которое потрясает воображение даже наших современников, было разрушено безжалостной рукой. И когда взираешь на эти вновь восстановленные стены, на эту былую красоту, вновь явленную в дни сегодняшние, то возникает вопрос, от ответа на который зависит очень многое в нашей современной жизни и в нашем будущем: за что это нам, Господи? Почему все это произошло? Почему труды благочестивых предков, возводивших эти стены с любовью, были попраны злой человеческой волей, людской злобой? Почему были взорваны величественные храмы и колокольни? Какой сокрытый смысл таится в трагической истории народа нашего?»
Тоді Кіріл вбачав у всьому покарання Боже через боговідступництво народу радянського союзу. Цікаво як би зараз Гундяєв відповів би на ті ж питання?
До слова у сьогоднішній проповіді Кіріл ані слова не сказав про наслідки російського теракту в Одесі. Натомість закликав усіх до терпіння, та вкотре згадав про російських вбивць. «От сєгодня наши воины в тяжелейших условиях защищают нашу родину. А разве там не требуется терпение? В окопах? Под дождем, в грязи… а если еще боль и ранение? А если физическая боль и душевная боль? А нужно исполнять свой долг! А разве можна идти вперед? К победе? Не имея этого терпения…» – наголосив Гундяєв.
Скоріше за все Гундяєва повідомили про наслідки дій цих «воїнів, які йдуть до перемоги, терплячи різні нестатки». Проте жодного співчуття він так і не промовив!
Тим самим вкотре засвідчив свою підтримку кремлю, і показав, що на біль і страждання «своєї пастви і слабкодухих священнослужителів в Україні» (як він нещодавно висловився) йому просто байдуже…
Нагадаємо, що все це сталось після архієрейської наради, на якій сам Кіріл бідкався, що його ім’я не згадують в українських храмах, а також закликав молитись за перемогу російських окупантів. Та чи знайдеться ще хтось, хто після цього трагічного випадку, буде молитись і згадувати його ім’я?
