Попередній цикл наших публікацій був присвячений відносинам УПЦ (що в єдності з МП) із московською патріархією і навпаки. У цій же публікації ми пропонуємо розглянути відносини тієї ж УПЦ (що в єдності з МП) із Православною Церквою України.
УПЦ (що в єдності з МП) не визнає таїнств і, взагалі, не сприймає ПЦУ. Робить вона це систематично і впродовж тривалого часу – більше як 30 років. Причиною такого ставлення є нібито питання “канонічності ПЦУ”, якої, за їх логікою, в самій ПЦУ – немає. Адже створена вона – незаконно, і складається лише із “розкольників-самосвятів”. Так думають в УПЦ (що в єдності з МП).
Проте, не зважаючи на таку позицію, УПЦ (що в єдності з МП) декларує свою готовність до діалогу із Православною Церквою Україну, кінцевою метою якого стало б об’єднання цих двох релігійних спільнот. Проте, заявляючи про діалог, сама УПЦ (що в єдності з МП) висуває в бік ПЦУ низку вимог, якими фактично зводить нанівець усю ідею об’єднання.
Все це нагадує терористів із голлівудських фільмів, які захопили банк, взяли заручників і вимагають літак і мільйон доларів. Проте вимоги в УПЦ (що в єдності з МП) дещо менші, але водночас складніші. Їх вони озвучили більше року тому, на сумнозвісному Соборі у Феофанії, і відтоді вони не змінились. Вимог всього три, тому коротенько розглянемо їх.
Так, УПЦ (що в єдності з МП) вимагає від ПЦУ “усвідомити” (саме використання цього лише єдиного слова є безглуздим і вже виявляє неповагу до адресата):
- Припинити силові захоплення храмів та примусові переводи парафій Української Православної Церкви.
- Усвідомити, що їхній канонічний статус, як він зафіксований у “Статуті Православної Церкви України”, є фактично неавтокефальним і значно поступається свободам і можливостям у реалізації церковної діяльності, які передбачені Статутом про управління Української Православної Церкви.
- Вирішити питання канонічності ієрархії ПЦУ, адже для Української Православної Церкви, як і для більшості Помісних Православних Церков, є цілком очевидним, що для визнання канонічності ієрархії ПЦУ необхідне відновлення апостольської спадкоємності її єпископів.
Уявімо, що розпочалась підготовка до діалогу або ж власне сам діалог, а тому на цей час накладено мораторій на переходи храмів із однієї релігійної спільноти в іншу. Бо ж логічно дочекатись, коли священноначаліє вирішить усі спірні питання, і згодом всі і так опинуться в єдиній Церкві. Тому виконати цей пункт можна доволі швидко і безболісно. Проте все-таки він мав би з’явитись у ході підготовки до діалогу, а не висуватись як одна із умов до самої підготовки.
Але менше з тим, уявімо, що дійсно ПЦУ підтримала цю вимогу. Але ж що робити з іншими двома? Адже обидві вони змушують саму ПЦУ відмовитись від Томосу про автокефалію, відмовитись від своїх рукоположень і прийти “з повінной”.
Окремо варто відзначити, що самі ці вимоги, написані доволі зверхньо і безглуздо. Адже УПЦ (що в єдності з МП) ніби вимагає від ПЦУ “усвідомити”, проте ж насправді змушує погодитись із їх позицією і прийняти її як єдину вірну. Проте такі дії, аж ніяк не сприяють налагодженню об’єктивного діалогу.
Чи розуміють це ті, хто складав ці вимоги? Очевидно, що розуміють. Тоді ж чому вони так поступають? Тому, що вони банально не хочуть ніякого діалогу і об’єднання! Їм він не потрібний. Ось це і є головна причина – відсутність бажання.
На початку повномасштабного вторгнення експерти і церковні діячі озвучували ідеї про скликання навіть нового об’єднавчого собору і обрання нового предстоятеля. Проте все це немає ніякого сенсу, адже вище церковне керівництво УПЦ (що в єдності з МП) цього не хоче і в цьому не зацікавлене.
Тому для цього і вигадуються ці умови, а в майбутньому будуть вигадані нові, ще більш безглузді і які в апріорі не можуть бути виконані. ПЦУ для них “фактично” ніхто, а тому домовлятись з ними, або принаймні хоча б сісти за стіл переговорів і почути їх думку, для УПЦ (що в єдності з МП) нижче їх “канонічного достоїнства і незалежного статусу”. Нє царське ето дєло, так би мовити!
Що ж робити у такій ситуації? Імовірно, тут підійшов би варіант голлівудської розв’язки. Ні, не вбивати терористів, чи садити їх в тюрму, а дати літак і відправити у білокам’янну, а зі звільненими заручниками буде набагато легше домовитись…
