На Золотоніщині громада ухвалила рішення про перехід до Православної церкви України, розповіла парафіянка церкви Людмила Фролова. Раніше церква в селі належала до московського патріархату. Утім священники Свято-Троїцького собору УПЦ (що в ждності з МП)— проти переходу та стверджують, що збори парафіян протизаконні.
Юрист Олександр Колєсніков зауважив Суспільному, що в Законі “Про свободу совісті та релігійні організації” є стаття 8, що передбачає голосування членів релігійної громади:
“З точки зору права, у листі написано все правильно. Голосувати на зборах можуть лише фактичні члени релігійної громади, тобто люди, які за статутом мають якесь відношення до цієї єпархії, а не просто люди з вулиці. Закон передбачає, що має бути окреме положення про релігійну громаду (статут), за яким визначають як їх права, так обовʼязки і всі юридично важливі дії, ну і відповідно має бути якийсь реєстр членів громади, адже має бути розуміння, хто має право голосу, а хто ні. В законі йдеться про те, що рішення про зміну підлеглості приймається на загальних зборах, де “за” мають проголосувати не менше 2/3 від загальної чисельності учасників”.
Утім юрист Мирослав Тараненко додав: поняття громада церкви та парафіяни кожна церква розуміє по-своєму. Між УПЦ МП і ПЦУ є концептуальна різниця:
“В УПЦ МП — жорстка структура, ієрархія зверху донизу. Священник слухає єпископа і боїться щось зробити по-іншому. В ПЦУ, як і у всій Україні, відбувається все демократичніше. Релігійна громада сама обирає, якою вона буде: обирає священника, управляє майном, будує, руйнує, змінює, якщо хоче, відправляє богослужіння хоч китайською мовою — якою вирішить громада. Не єпископальний апарат, а громада робить усе”.
Тож, за словами юриста Мирослава Тараненка, 2 червня голосувала не просто громада села, а парафіяни.
“Ходять вони до церкви щодня чи раз на місяць — це їхнє внутрішнє питання. Фіксоване членство не може бути тоді, коли членами можуть бути лише ті хто підтримує РПЦ та чекає «визволення». Вибачте, такі критерії у наш воєнний час не підходять. Ознакою того, чи підтримують, чи ні УПЦ МП — це вже не може бути вирішальним елементом. Вирішують саме парафіяни — православні люди. В УПЦ МП можуть собі думати, що хочуть. Але є закон, є право, всі ці люди православні, всі вони парафіяни церкви і вони не хочуть, щоб на території України, тим більше їхньої громади, була московська церква. Парафіянами люди визнають себе самі. Визнають Христа Спасителя, визнають релігійні канони. Я, наприклад, живу в Черкасах, і можу бути парафіянином храму, який знаходиться в Києві чи в Ужгороді, чи з Митниці їздити до храму у ПЗР. У віри і церкви немає територіального поділу на парафіян: “Раз ви тут живете, значить ви ходите”. Якщо людина похрестилася і є християнином, вона вже належить до релігійної громади. Людина може їздити до Іркліївського храму через те, що вона там відчуває благодать. Не можна так, що їхніми парафіянами є тільки ті, хто визнають московську церкву.
Тобто всі парафіяни, які були на зборах є православні віряни, миряни, ходять на богослужіння до даного храму, повнолітні у церковній забороні не перебувають. Вони і є парафіяни, тож мають законне право голосу”.
Утім громада села і релігійна громада — різні поняття, додав Мирослав Тараненко:
“Релігійна громада є місцевою релігійною організацією вірян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Саме так визначає Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». А щодо територіальної громади, то в силу ст. 140 Конституції України це жителі села, селища, міста чи добровільне об’єднання жителів кількох сіл у сільську громаду. В одній територіальній громаді можуть бути різні віросповідання. Однак, у даній ситуації голосування приймала саме релігійна громада, парафія”.
У Ірклієві, додав юрист, громада проголосувала відповідно до Статуту, до Закону України про Свободу совісті та віросповідання без порушень, без ескалації. Громада усе подала до Черкаської військової адміністрації відповідно до Закону України.
Також юрист Мирослав Тараненко зауважив щодо назви церкви:
“Казати УПЦ чи УПЦ МП не дуже коректно, тому що таких організацій не існує. Відповідно до Закону 2019-го року вони повинні були змінити свою назву на “РПЦ в Україні”. Законом передбачено, що якщо релігійна громада ділиться на дві частини, то основна громада так і залишається в Українській церкві, а вони мають створити собі нову громаду і назвати її “РПЦ в Україні”, далі звернутися до основної громади із вимогою, щодо поденних богослужінь: день українська церква, день РПЦ в Україні, Уся проблема в тому, що люди не розбираються в цьому, не хочуть розібратися. Поки брехня пройде пів світу, правда тільки одягне штани, і РПЦ в Україні користується тим, що люди не хочуть читати, розбиратися, і вони можуть маніпулювати їхньою свідомістю так і знанням законів. Московська церква не правосуб’єктна тут. Вона буде правосуб’єктною тоді, коли називатиметься “РПЦ в Україні”. Рішення суду вже є, вони програли цей етап. Залишається примітивна маніпуляція. Ніяким чином ці маніпуляції не можуть бути разом із вірою та релігією”, — пояснив пан Мирослав.
Щодо подальшої долі Свято-Троїцького собору, юрист зауважив:
“Парафіяни зробили свій вибір, і це вибір законний, парафіяни проголосували за звільнення від московського патріархату, тож історія храму продовжиться вже в Українській церкві. Для парафіян нічого не зміниться, все буде як і було, але без московського духу. Храм не буде закритий, заборон заходити для людей які підтримують православну віру не має бути”.
Процедура передачі храму надалі буде здійснюватися у суворій відповідності до Закону України.
