18 червня у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужінні священника Костянтина Шевченко. Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками.
Під час проповіді єпископ Команський Михаїл порівняв сучасне життя християнина зі служінням Святих Апостолів. Він зазначив, що Господь кличе нас “ходити за Ним” сьогодні так само, як Він кликав апостолів, інформує Місія «Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні».
Екзарх наголосив, що хоча апостоли бачили Ісуса віч-на-віч, Господь говорить і до нас кожного дня через життєві обставини. Ми покликані йти за Ним, живучи християнським життям: допомагати нужденним, прощати образи, бути милосердними.
Архієрей зазначив, що життя християн не є легким. Він навів приклад Святих Апостолів, які переживали утиски, але це було свідченням того, що Христос був з ними.
Так само, ідучи за Господом, ми можемо зустріти непорозуміння, критику, насмішки, але це буде свідченням нашої віри, зауважив єпископ. Єпископ Команський Михаїл закликав жити уважно, не виштовхуючи Господа зі свого життя, і нести слово Божої любові своїми вчинками.
Повний текст проповіді нижче.
В ім’я Отця і сини І Святого Духа. Амінь. Дорогі друзі щойно ми з вами чули приклад того, як Господь з’являється у житті людини, на прикладі Святих Апостолів. Бачимо, що апостоли були рибалками, займалися своїми повсякденними справами, але ось приходить Господь і каже: “Ходіть за мною”. Він не пояснював їм нічого. Він просто підійшов і сказав: “Ходіть за мною і я зроблю ловцями людей” і вони пішли.
Одні пішли покинувши роботу, другі, вже закінчили свою роботу, пішли за Ним. Вони могли сказати: «Знаєш, Господи, є інші справи», або: «Ми втомилися, давай, може, іншим разом», «після свят», як в нас кажуть часто: «Перенесемо на інший день». Але Господь торкнувся їхніх сердець. Вони вже бачилися з Ним до того. Говорили, спілкувалися, але ми бачимо як людина змінює своє життя, коли туди приходить Господь. Звісно Господь не заставляє, не примушує нікого, Господь дає вибір людині і апостоли мали вибір відмовитися від того. Господь не гнав їх паском чи лозою, вони добровільно відкликнувшись на заклик Господа, пішли за Ним.
І не можна сказати, що їм стало легше. Вони важко працювали. Кожного дня вони мусили випливати в Галілейське озеро для того, щоб наловити риби, щоб потім продати її, забезпечити свої родини, а це треба підлаштувати човен і доглядати сіті, якими вони ловили ту рибу. Хтось може подумати, що їм легше стало. Вони перестали займатися рибальством і почали ходити проповідувати, але сьогодні в апостольському читанні ми читаємо наскільки «легше» їм стало.
Вони терпіли скорботи, гоніння, утиски, голод за ім’я Христове, за те, щоб донести істину, яку Господь Спаситель доручив їм. Їм стало набагато важче, набагато.
І на прикладі святих Апостолів, хтось може сказати: “В них було особливе покликання, особливе служіння, як це стосується нас?”. Згадаймо, напевно в кожного в духовному житті бували такі моменти, коли хочеться, щоб Господь стояв прямо тут, перед нами, щоб ми Його бачили, як Його бачили апостоли і говорити з Ним безпосередньо, сказати все. Хоч ми знаємо, віримо, що Він нас чує і вислуховує, але людина така істота, що вона звикла все перевіряти своїми органами почуттів: зором, дотиком, тощо.
На перший погляд, може в когось скластися думка, що якщо це сталося з апостолами, то Господь якось віддалився від нас? Зовсім ні. Подивімося уважно. Це потребує Великої уваги. Перш над усе, зосередженості, що Господь промовляє так само, як до апостолів, і до нас кожного дня. Кожного дня Він каже: “Ходи за мною”. В різний спосіб, можливо не в такі як ми хотіли б, чи звикли, не так явно, але обставинами життя, Господь промовляє до нас, «ходи зі Мною».
Це не означає що ми зараз всі повинні все покинути і йти світ за очі. Ні. Господь промовляє і кличе нас в інший спосіб. Він посилає нам різних людей в житті з якими ми стикаємось. Різні обставини. І ми покликані йти за Ним саме живучи і діючи, як християни.
Зустріли людину нужденну, яка потребує допомоги? Допоможімо. Звернувся хтось до нас з якимось проханням – скільки в нас є сили постараємося, допомогти. Хтось образив нас – намагаймося простити. Будьмо милостивими. Оце і є теє покликання. Покликання до життя у Христі, яке як ми з вами постійно говоримо, є не менше за проповідь Євангелія безпосередньо. Не менше за проповідь апостольську. Адже кожен із нас є своєрідним апостолом, посланий Богом в життя нести свою віру. Не показуючи, мовляв, “Дивіться, я віруючий, я молюся, я ходжу в церкву”. Ні. Віру нести показуючи приклад своїм життям. Більше того, ніхто не каже, що якщо людина повірила в Бога, то в неї все буде дуже добре, все буде облаштовано і впорядковано, і вона просто не знатиме, що таке сум чи горе. Ні.
Знову ж повертаючись, пам’ятаймо які слова, які ми чули у Святому апостольському читанні. Що проповідь Христова наклала на апостолів ще більше тягарів. Переживали вони великі утиски, але не зрадили Господа. Вони жили, переживали ті труднощі, засвідчуючи тим, що в тих труднощах їм допомагає Господь, допомагає Христос, який завжди був з ними і є з нами в тому числі. Так само і ми, можливо, поступаючи згідно заповідей Христових, згідно нашої віри, зустрінемо непорозуміння, знущання, паплюження, всяке може бути. Хтось покрутить пальцем біля скроні і скаже: “Божевільна людина”. Інший би почав битися, сваритися, мститися, а тут нема про що говорити. Але це буде нашою проповіддю, свідченням нашої віри і тим, що Господь прийшов у наше життя.
Повторюся, Господь приходить кожного дня, в найменших дрібницях і кличе нас з Собою. Намагаймося побачити це, зрозуміти. Не виганяймо Його із свого життя. Ідімо за Ним. Не біймося нічого, якщо Господь з нами, тоді, якщо, навіть, і саме пекло поставне проти нас, воно не переможе. Ми бачимо це на прикладі апостолів. Адже що могли зробити 12 рибалок? Не освічені, можливо. Але проповідь їхня пройшла весь світ і запалила серця мільйонів людей, і досі запалює, передаючи цю Благодать слово Божого, благодать віри, для того, щоб інші також стали своєрідними апостолами Христовим і несли Євангельське слово далі.
Не лінуймося, не гаймо часу. Будьмо уважні і будьмо милостивими до всіх, наскільки це можливо. Несімо оце Слово Божої любові, благе Слово звістки про Царство Боже своїм життям, щоби і наше серце не впадало у відчай, коли ми переживаємо важкі хвилини і щоб ми могли дати надію і запалити віру в серцях інших. Амінь.
