У неділю, 11 червня, екзарх Вселенського патріарха єпископ Команський Михаїл виголосив проповідь. Владика звернувся до апостольського читання, яке описує труднощі, з якими стикалися апостоли в своїй місії поширення Євангелія. Єпископ Михаїл зазначив, що хоча Бог не потребує визнання ні від кого, людям самим потрібно визнавати Бога.
Він закликав вірян замислитися, чи мають вони готовність піти за Христом, навіть якщо це призведе до труднощів і відмови від комфорту. Єпископ згадав приклад апостолів, які залишили все і пішли проповідувати Євангеліє з метою нести Божу звістку усім народам світу, повідомляє місія «Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні».
Він наголосив, що визнання Бога не обмежується лише проповідуванням словами, а передусім полягає в житті, в моральних виборах, які людина робить щоденно. Через свої дії і вчинки люди можуть свідчити про свою віру та визнання Христа. Єпископ Команський зазначив, що віра проявляється не лише у релігійних обрядах, але й у повсякденному житті.
Архиєрей Вселенського Патріархату нагадав про приклад святих, які своїм життям проповідували Христа та були прикладом для інших людей. Вони віддали себе Богу і проповідували не лише словами, але й своїми діями.
Єпископ Михаїл радить не приховувати свою віру, навіть коли це обходиться труднощами. Але при цьому постійно працювати над собою та порівнювати своє життя з Євангелієм, щоб стати взірцем для інших. У підсумку, він закликає не лише сповідувати Христа словами, а й своїм способом життя, щоб прославити Бога.
Повний текст проповіді нижче.
«В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Дорогі друзі, сьогоднішнє апостольське читання, яке ми з вами щойно чули, ми вже чули його і кілька тижнів до того. Там де святі вірою перемагали царства, затуляли пащі левам. Описує апостол, які труднощі вони переживали. І як це сьогодні перегукується з Євангелієм від Матфея в якому Господь каже до нас: “Хто визнає мене перед людьми, того визнаю і я перед Отцем Моїм Небесним. А хто зречеться Мене перед людьми, того зречусь і Я перед Отцем Моїм небесним”.
Які великі слова. Господь покладається на нас, довіряє нам, Своє визнання перед іншими людьми. Замислимось на хвилиночку, хіба самодостатній Бог має потребу в тому, щоб хтось Його визнавав, чи не визнавав? Абсолютно ні. Отже це визнання потрібно не Йому, а визнання потрібне самій людині. І звісно, сьогодні, повертаючись до цього апостольського читання, там перераховуються ті утиски, ті страшні умови, в яких живуть ті хто вірують у Господа, які пішли за ним.
Хтось прочитав це і подумає:” Навіщо це мені потрібно? Я живу у відносному комфорті. Непогано живу. Якщо ж я піду за Христом, навіщо мені переживати такі труднощі, які описуються в посланні апостола?” І людина, яка розмірковує тільки з цих позицій, зрозуміло, що наврядчи піде за Христом. Але людина думаюча, людина, яка відкрила своє серце для Господа, для Його благодаті, вона замислиться. Чи ж апостоли мали потребу іти проповідувати Євангеліє? Відмовитись від свого звичного життя, від певного комфорту. Ні. Так вони були послані, Господь сказав їм: “Ідіть, навчайте, хрестячи всі народи…”. Вони могли сказати: “Господи. Це важко. Можливо колись пізніше”. Але вони покинули все і пішли. Пішли через віру, заради того, щоби нести слово Божественної благодаті, слово Євангельське усім народам світу.
І в Діяннях апостолів ми вже читаємо, як гнали Христа, так гнали і апостолів. Як зневажали Христа, так зневажали і їх. Отже, проповідь Євангелія починалася саме з цього. При чому без будь-яких видимих для того причин. Просто люди проявляли ворожість. Тому, що Божа правда, Божественна благодать, Боже слово, ламало їхні привичні устої їхнього життя і викривала, що вони живуть не по заповідях.
І ось в чому ж полягає для нас із вами оцей заклик Господа, що той хто визнає Його перед людьми, того визнаю і Він перед Отцем Своїм Небесним? А щоби визнати Бога не тільки перед людьми, а перш над усе перед самим собою, кожного дня визнавати Бога. Не обов’язково проповідуючи Євангеліє словами і звіщаючи з високих кафедр, а своїм життям. Коли стає моральний вибір – поступити по совісті, поступити по Євангелію, чи поступити по своєму свавіллю, коли ми обираємо спосіб дій так, щоб поступити згідно Того в Кого ми віримо, то це є визнання Бога. Визнання Христа своїм Спасителем. Адже сповідання віри, це не є тільки той момент, коли ми з вами читаємо на Літургії “Символ віри”. Сповідання віри – це перш над усе сповідання життя. Символ віри можна читати сотні разів протягом дня і не жити згідно з тим, а можна, навіть, якщо людина не грамотна, не вміє читати, не письменна, але вона живе згідно Євангельського слова, вона таки буде проповідувати своїм життям оте Слово та визнавати Його перед людьми.
І ми з вами бачимо безліч святих, сонми святих у Церкві, які саме своїм життям проповідували Христа. Проповідували перш над усе собі. Вони зрікались перш над усе себе для того, щоб наблизитися до Бога. І своїм життям проповідували іншим, тому, що інші бачили їхнє життя, що це не тільки слова красиві, а це саме переконання і відданість Богу. І відповідно ця проповідь ішла усім світом і все більше і більше людей вірували і долучалися до Церкви.
Ми отримали з вами великий спадок, ми над ним не працювали. Ми отримали нашу Церкву, віру нашу спасенну у спадок, але ми несемо її далі. Несемо майбутнім поколінням і саме своїм життям повинні засвідчити, що ходіння до Церкви, молитви, пости, свята – це не просто добра культурна традиція яку ми повторюємо вже багато, багато років. Це життєдайне джерело, яке перш над усе допомагає змінюватися нам.
Отже, слава Богу, через віру в нас зараз немає перешкод. Ми не змушені проповідуючи Христа, терпіти утиски, терпіти незручності. Можемо вільно сповідувати свою віру. Але ми щодня робимо вибір в своєму житті: як поступати; як являти свою віру зовнішньому світу, та й собі. Зізнаймося, що ніхто з нас не досконалий. Часом бувають спокуси. Сказати неправду, чи поступити так, як вигідно собі, а не по правді Божій. Отже постійно переслідують певні спокуси кожного із нас. Бо всі люди. Але є в нас непомильне джерело – Євангеліє, Слово Боже, яке Господь нам дав саме для того, щоб ми порівнювали своє життя ось із цим взірцем, безпомилковим, безпристрасним, рівним абсолютно для всіх. Неважливо, чи то високопосадовець, чи ні, чи багаті люди, чи не багаті. Неважливо якої освіти, якої національності, всі абсолютно рівні перед Євангелієм, без винятку.
Отже, повертаючись до того, що кожний, хто сповідує Господа перед своїм життям, перш над усе, перед самим собою, буде зазнавати утисків. І від ворожих людей, які не приймають його, і від людей, які будуть насміхатись з віри, і від самого себе, але оця боротьба перш над усе із самим собою і є тим сповіданням, до якого Господь нас закликає в сьогоднішнім слові Євангельському.
Тому дорогі друзі, сповідуймо завжди Христа не тільки словами, не тільки проходячи повз храм, осіняючи себе хресним знаменням, але сповідуймо своїм життям. Щоби, справджувалися слова Господа Спасителя: “Нехай просвітиться світло ваше перед людьми, щоб вони бачачи ваші добрі діла, прославляли Отця Вашого, що є на Небесах”. Хай Господь усім допоможе бути отим світлом і завжди чесно, щиро, віддано, сповідувати Його своїм життям. Амінь».
