Гранівський монастир у Тишківській Слободі, що Вінниччині особливий тим, що має зовнішні розписи не характерні для України.
Зовнішні розписи, зробили із доволі простенького єпархіального, за стилем, монастирського собору, колоритний шедевр, який, на жаль, нині руйнується, й втрачає у величі, повідомляє проект Україна інкогніта.
Гранівський монастир розташований зовсім не у Гранові (у Гранові стоїть величезна мурована церква, яка є близнюком зруйнованої більшовиками церкви, яку звели на місті Десятинної), а за 10 км від цього колишнього містечка, за маленьким селом (всього 55 мешканців) Тишківська Слобода. Дорога погана – бруківка і грунтівка.
Згідно із легендою його заснував афонський чернець Онуфрій, який посилився недалеко від Гранівського замку (нині й сліду немає) й викопав цілющу криницю.
Згодом, навколо криниці з животворною водою, зріс монастир. Про будівлі, зведені в монастирі до 19 століття, ніякої інформації не збереглося.
Із старовини чітко виділяється головна окраса монастиря – Успенський собор. Цей храм звели у 1867 році в поширеному тоді, так званому, єпархіальному (типу неоруському) стилі. Цегляний куб із п’ятьма банями (головна, більша у центрі) та прибудована до нього дзвіниця із шатровим верхом, в стилі московської глубинки – все дуже просто.
Але прекрасні розписи, які виконали не лише всередині, але й на зовнішній поверхні стін, зробили храм особливим, і відомим на весь край.
У 1925 році більшовики закрили монастир. В радянський період тут була колонія для безпритульних та військова частина. Під час Другої Світової війни при артобстрілі зруйнували Преображенську церкву – от тоді то Успенський собор залишився у монастирі єдиним храмом.
В повоєнний період він був узятий під охорону, як пам’ятка архітектури національного значення. Був період, коли навіть намагались пореставрувати зовнішні розписи.
