Коли пошуки і дослідження людини спрямовані не до істини, а мають на меті її спотворення чи відкинення – тоді наступає духовна сліпота і глухота, що не дозволяє зрозуміти та прийняти навіть ясні та очевидні речі.
Про це йдеться у проповіді Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Епіфанія в шосту неділю після Пасхи.
Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!
Цього недільного дня ми згадуємо зцілення Спасителем сліпого, який від народження не мав зору. Але, як можемо чути з євангельського читання, наша увага зосереджується не стільки на самому факті зціленні, яке справді є чудом, але все ж подібне до інших чудес Господніх, – скільки зосереджується увага на тому, як це чудо було сприйняте.
Зовнішньо йдеться про подію зцілення сліпого, який не мав тілесного зору. Але сутність євангельської розповіді – у приверненні нашої уваги до сліпоти духовної. Тієї сліпоти, яку виявляють фарисеї та деякі інші дослідники чуда. І від якої Писання застерігає нас.
38 віршів з 9-ї глави Євангелія від Іоана читаються сьогодні, і більша частина цього читання присвячена дослідженню того, як і чому сліпий став зрячим. І як цей факт сполучити з фарисейськими уявленнями про правила суботи та про істинного Месію. Ми, люди часу, коли наука і доводи розуму та результати дослідів багатьма сприймаються як щось абсолютне, можемо переконатися, що не всі дослідження і не завжди ведуть до пізнання істини. Безперечно, що наукові пошуки та бажання дослідити дають нам відповіді на багато питань про природу, про минуле і сьогодення. Але лише тоді ці відповіді є правдивими, коли їхньою метою є пізнати правду. А коли дослідники та аудиторія тих, хто вірить їм, є упередженими, тоді різноманітні пошуки і аргументи не розкривають істину, а намагаються сховати її.
Саме так поводили себе фарисеї. Вони вважалися знавцями Писання, досвідченими у законах та правилах. Але коли їхні знання та досвід зіткнулися з необхідністю пояснити чудо зцілення сліпої людини в суботу, тобто в день, коли за їхніми уявленнями цього робити не можна було – фарисеї всю свою енергію та завзятість спрямували не до пізнання істини, а до захисту своїх власних переконань.
Вони шукали свідків події, щоби у їхній розповіді знайти якусь зачіпку для своєї позиції, вони опитували батьків зціленого сліпого, вони розпитували його самого. Але всі ці дослідження мали на меті не пізнання істини, не розкриття правди, а пошук доказів для виправдання упередженого ставлення фарисеїв до Господа Ісуса Христа.
Від початку ці ревнителі батьківських традицій були впевнені, що Той, Хто зцілив сліпого – грішник, бо Він нібито «порушив суботу». Відтак всю енергію пошуків фарисеї спрямували на те, щоби знайти докази своєї правоти. А коли не знайшли цих доказів – то вигнали зціленого Христом сліпця, просто відкинувши наочні неспростовні факти.
Минулого недільного дня ми чули розповідь про спілкування Спасителя із жінкою-самарянкою. І в цій розповіді теж можна було почути про дослідження – самарянка ставить Ісусові низку питань. Але звернімо увагу на те, наскільки дослідження самарянки відрізняється від дослідження фарисеїв! За формою, зовнішньо, вони роблять нібито подібну справу – розпитують про факти та дають оцінку почутому, – але за сутністю ставлення їхнє є цілком протилежним.
Самарянка шукає істини. І тому знаходить відповіді на свої питання та прямо і безпосередньо отримує одкровення від Спасителя, що Він і є очікуваний Месія. Фарисеї шукають виправдання для своїх переконань щодо правил суботнього спокою, які нібито були порушені зціленням сліпого. І заради свого упередження вони відкидають факти. Вони, хоча і мають очі та вуха, але справді – дивляться і не бачать, слухають і не чують. Вони розпитують і досліджують не для того, щоби пізнати істину, а для того, щоби відкинути її.
Отже, дорогі брати і сестри, ми бачимо на двох євангельських прикладах, що Господь не забороняє нам досліджувати, не вимагає від нас сліпої, бездумної довіри. Він дає нам свободу пізнання істини, Він відповідає на наші питання, коли вони справді спрямовані на пізнання істини, а не на її спотворення. Але тоді, коли пошуки і дослідження людини спрямовані не до істини, а мають на меті її спотворення чи відкинення – тоді наступає духовна сліпота і глухота, що не дозволяє зрозуміти та прийняти навіть ясні та очевидні речі.
Тож приклад, який ми сьогодні бачимо з Євангелія, застерігає всіх нас від такої сліпоти, від фарисейської упередженості, а спонукає до відкритості для істини. І коли ми чогось не знаємо та не розуміємо – то маємо просити у Бога відкрити нам очі, пояснити, вказати на правильний шлях. А Він, Хто Сам має ім’я Істина – дасть нам пізнання правди і спрямує нас до кращого.
Дорогі брати і сестри!
Сьогодні ми вшануємо пам’ять апостола і євангелиста Іоана Богослова, улюбленого ученика Христового, а завтра будемо прославляти святителя Миколая, правило віри, з нагоди спогаду про перенесення його мощей. Ці два святих подають нам приклад правдивого слідування за істиною, завдяки чому вони і самі пізнали глибини Божественного Одкровення, і послужили іншим, як правдиві учителі. Тому вшановуючи і прославляючи їх, просімо у них наставництва і допомоги також і для нас. Щоби ніколи нам не бути засліпленими духовно, але щоби очі наші завжди були відкриті для пізнання правди Божої і слідування за нею.
Амінь.
