14 травня у п’яту Неділю після Великодня (неділю про самарянку) у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужінні єрея Івана Петрущака.
Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками.
Під час проповіді, єпископ Михаїл закликав вірних поглиблювати свою віру та довіряти Богові, передає місія «Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні».
Архієрей розповів про зустріч Ісуса Христа з самарянкою біля колодязя, яку описано в Євангелії від Іоана.
Екзарх Вселенського Патріарха в Україні наголосив, що ця історія демонструє, як Господь встановлює особистий діалог з кожною людиною. Навіть якщо людина не повністю усвідомлює цього, вона все одно прагне Бога. Господь здатний почати цей діалог навіть через повсякденні речі, як розмова про воду із самарянкою.
Поступово відкриваючи самарянці істину про Себе, Ісус Христос перетворює її життя. Залишивши свій глечик, вона біжить розповісти мешканцям міста про зустріч із Месією. У відповідь все місто виходить назустріч Ісусу і просить Його залишитися з ними.
Ця історія демонструє суть віри та її важливість для кожної людини. Віра – це Божий дар, якого неможливо нікому нав’язати. Віра спонукає до щирих змін у житті. Хоч ми можемо мати сумніви, Господь завжди підтримає тих, хто шукає Його. Він однаково любить усіх людей і допомагає кожному, без упередженості.
Єпископ Команський Михаїл закликав вірних частіше звертатися до Святого Письма, брати участь у Церковних Таїнствах і виявляти свою віру добрими вчинками.
На останок, архієрей побажав, щоб Господь зміцнював нашу віру і допомагав нам іти за Богом, свідчити про Господа всім своїм життям.
Повний текст проповіді нижче
«В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Христос Воскрес!
Дорогі друзі. Так влаштоване річне коло Церковних Євангельських читань, що вони завжди повторюються. Але, як читаючи вдома Священне Писання, так і читаючи на богослужінні – ми з вами відкриваємо для себе, здавалося б у звичних текстах, щось нове.
Хоча ніби цей сюжет про жінку-самарянку, яка розмовляла із Спасителем біля колодязя ми з вами читали багато-багато разів. Але звернімо увагу на одне, що по суті сьогодні відбувається діалог, так би мовити, метафорично, Господа із кожною душею, кожною людиною.
Кожна людина, кожна душа шукає Його (Бога). Часом навіть ті люди, які не вірують, але вони підсвідомо відчувають, що у них є пошук, чогось вони прагнуть. Кожна людина в той чи інший період життя, починає з Богом діалог. І діалог цей може бути не обов’язково про великі Біблійські Одкровення, а початись, як почався діалог із жінкою самарянкою з простою побутової речі — з води.
Ми з вами знаємо, що тоді не було водопроводу, тоді не було бутильованої води. Всі ходили до колодязя. Зрозуміло, що при тому кліматі людям часто доводилось ходити до колодязя, щоб і вода не зіпсувалась, якщо набрати забагато і щоб не було нестачі. І звісно, що біля того колодязя, ця жінка самарянка, яка увійшла в передання церкви, як Фотинія, мучениця за віру.
Вона була не єдина, хто в цей момент був біля колодязя. Всі люди ходили до цього колодязя з міста. Але Христос звернувся саме до неї. Не вона до Христа, а Він до неї. Чому? Бо Господь знайшов влучний момент і побачив, що серце її готове для того, щоб вона дізналась про Бога, дізналась про Месію, отримала одкровення в особистому спілкуванні із Сином Божим.
Ми бачимо, що починається з простого. Вона хотіла просто не ходити більше до того колодязя.
“Господи дай мені вже тої води і я вде не матиму потреби ходити до колодязя”. Але Господь переводить розмову, поступово відкриваючи факти її життя, показуючи, що Йому все відомо і доходить до питання, яке вона сама, ніби виправдовуючись каже Йому. “Мовляв Ти нас звинувачуєш у тому, що ми не знаємо чому кланяємось, а ось прийде Месія і Він нам розкаже”. Господь каже: “Це я, що з тобою говорю. Я прийшов тобі розказати”.
Звісно, що те, що приводиться в Євангелії – це короткий, стислий переказ цього діалогу. Певен, що він був набагато обширнішим, але від тої радості, що зʼявилася в неї під час цієї розмови, жінка біжить в місто, залишає свій глечик, з яким вона прийшла по воду, тільки, щоб розказати людям про те, з Ким вона зустрілася.
Це багато говорить і про мешканців цього міста. Зауважмо, вони не були юдеями. Вони були самарянами. Але з усього видно, що вони були дружні. Для того, щоб донести благу звістку про Господа Ісуса Христа, вона побігла до них. І вони не почали насміхатись з неї, мовляв – ти не сповна розуму, жінко, в нас є багато важливіших справ. Вони прислухались і вийшли всім містом, для того, щоб послухати Христа. Побачити, чи дійсно Він Месія, Який мав би все їм розповісти.
Більше того, вони не послухали її, і сказали, мовляв, іншим разом якось розберемось. Вони просили Господа Ісуса Христа залишитись з ними. І він пробув там два дні. Яка ж реакція цих людей? Іще більше увірували. І вже казали жінці: “Не за твоїми словами увірували, що ти казала: “Христос Син Божий, а ми самі слухали, бачили і впевнились”.
Ось цей діалог, так можна сказати, для кожної душі людської. І віруючий і невіруючий, кожного дня. Тому, що взагалі таке по суті віра? Для чого вона потрібна. Для чого ми ходимо в Церкву, що нас спонукає. Хіба не можна молитись вдома? Можна. А що ж таке віра?
Це така властивість, яку по суті ми можемо означити лише описово, за зовнішніми проявами. Ми читаємо про прояви віри, свідчення віри, наслідки віри, чудеса, натхнення. Благодатний вплив на людину, коли людина змінює спосіб свого життя, але по суті, саму віру, що це таке дуже важко пояснити, бо це для кожної людини це визначається індивідуально. Кожному Господь дає по силі вірити і людина змінюється.
І зауважмо, що ніхто не може заставити людину вірувати. Зробити це примусово неможливо. Людину можна налякати, можна примусити щось вчинити, алеі це буде не щиро. Натомість вірити людина може тільки щиро. І тільки від щирої віри – будуть щирі наслідки. Щира зміна життя, щира і добра зміна ставлення одне до одного. Дай Бог, щоб набути такого, як в тих самарян, які прийшли до Спасителя. Це все покликані робити ми самі.
Яку велику відповідальність доручає нам Господь, довіряючи нам. Що ми не знехтуємо нашим вільним часом, не знехтуємо нашим життям, а будемо наближатись до Бога.
І знову і знову, читаючи Євангелія, ми з вами розуміємо, що кожного дня ми з вами буваємо, як апостолом Петром, який продає Спасителя, відрікаючись від Нього, так і апостолом Іоаном Богословом, який йде за Спасителем і стоїть аж біля самого Хреста.
Так само, ми можемо бути і тією жінкою Самарянкою, яка сумнівається і не знає чи то дійсно Христос. Всі ці стадії, ми як люди, навіть ті, що постійно ходять до церкви, трапляється, переживаємо щодня. Але попри все, пам’ятаймо про результат. Що всі, хто добровільно приходив до Господа, всі, хто добровільно слідував за Ним і слухав Його, ніколи не були посоромлені, адже Господь, поважаючи свободу людини, ніколи не силуючи її, завжди дає підтримку. Для чого? Для спасіння.
В Нього немає упередження, в Нього немає вибіркового ставлення до людей у розподіленні милості, мовляв, цей кращий, а цей гірший. Цьому більше уваги надам, а цьому менше, бо він щось не те сказав. Ні. Господь любить нас всіх однаково. І всім однаково допомагає. Тільки нам не треба впадати у відчай, довіряти Йому, якомога частіше звертатись до Його Слова, читати Його Слово в Святому Євангелії. Якомога частіше долучатись до участі у св. Таїнствах і особливо в Причасті і пам’ятати, що віра – це не якийсь культурний феномен, який робить нас відмінними від інших. Ні. Віра – це властивість, що необхідна для життя. Необхідна для спасіння. А необхідність, нам просто потрібно це зрозуміти, що це не є примушення, а це дарунок Божий.
Отож віруймо і змінюймось згідно нашої віри, щоб віра наша була не лише на словах, щоб ми були добрішими один до одного, милостивими, більш чесними, виправляли своє життя. Щоб змінюючись самим – ми змінювали і оточуючих навколо. Якщо набудемо такого, як ті самаряни, які були дружні, поблажливі один до одного, тримались всі разом, ми вже можна сказати – чогось досягли.
Хай Господь укріпляє нашу з вами віру, допомагає, як та жінка самарянка, слідувати за Христом і всім своїм життям свідчити, що ми Його зустріли, що ми з Ним спілкувались і що ми, приходячи в Церкву і причащаючись, несемо Його в собі. Поможи нам всім Господь. Христос Воскрес!».
