Цього тижня Верховна Рада планувала у першому читанні схвалити законопроєкт, який запустив би процес заборони Української православної Церкви (в єдності з Московським патріархатом, хоча сама церква наполягає, що зв’язку з Москвою вже не має) на рівні держави.
Дискусії про необхідність спеціального закону для обмеження діяльності в Україні Церков, які керуються з Росії, тривали з повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. У Раді ще з минулого року зареєстрували одразу кілька проєктів, а зараз вже мали почати розгляд, пише Українська служба ВВС.
Усю весну регіони України бурлять – чути про сутички чи конфлікти навколо храмів, місцева влада забирає в УПЦ (МП) землю та храми, тривають переходи, які супроводжуються скандалами. Часто все це відбувається поза законом, тому всі ці процеси, як кажуть експерти, варто було б унормувати.
Після складних компромісів у Раді вже цього тижня мали голосувати “найм’якший” з проєктів, який передбачає складну та тривалу процедуру заборони релігійних громад, які пов’язані з Росією. До другого читання остаточну редакцію мали змінити і зробити жорсткішою для УПЦ (МП).
Це урядовий проєкт, який ще у грудні попросив розробити та направити у Верховну Раду президент Володимир Зеленський.
Проте голосування не сталось – питання відклали щонайменше до кінця травня. Хоча спікер парламенту Руслан Стефанчук ще 21 квітня казав, що закон щодо заборони пов’язаних з Москвою церков у першому читанні проголосують на найближчих засіданнях, які відбулись 2 та 3 травня.
В УПЦ (МП) виступають проти ухвалення будь-якого закону щодо заборони і називають це порушенням прав людини.
Що мали проголосувати
Рада мала проголосувати за основу урядовий проєкт 8371. Його називають найм’якшим з-поміж інших ініціатив щодо заборони УПЦ (МП).
До прикладу, альтернативний документ від “Європейської Солідарності” (8221) передбачає негайну заборону УПЦ (МП), а пропозиції групи депутатів від різних фракцій (8262) – швидке позбавлення майна УПЦ та полегшення переходів громад до ПЦУ.
Натомість урядовий документ передбачає складний механізм руху до заборони.
Державна служба з етнополітики та свободи совісті спочатку має встановити, що певна релігійна організація має свій центр у Росії. Тоді служба видає припис, щоб виправити цю ситуацію.
А якщо цього не стається, то ДЕСС подає позов до суду, який вже і має ухвалити рішення про заборону.
Чому це дуже складно
По-перше, судовий процес може тривати довго, а до реальної заборони від моменту ухвалення закону можуть пройти роки.
По-друге, УПЦ (МП) як юридичної особи не існує, а є окремі одиниці, проти яких треба позиватись – Київська митрополія, єпархії та окремі парафії. І таких юридичних осіб, щодо яких треба подавати до суду, близько 10 тисяч.
Ще у грудні 2022 року спеціальна експертна комісія ДЕСС офіційно встановила зв’язок УПЦ з Московським патріархатом. Сама УПЦ (МП) з цим не погоджується і заявляє про свою незалежність від Москви. Хоча і визнає, що повної автокефалії так і не проголосила.
У будь-якому разі, підстави для позову до суду ДЕСС має, а от скільки часу можуть тривати судові процеси, і чи взагалі можна собі уявити тисячі судових позовів – ці питання досі лишаються відкритими.
Проте, як вказують співрозмовники ВВС у церковних колах, саме такий судовий шлях є найбільш легітимним і не викличе різкого засудження на Заході щодо порушення релігійної свободи та прав людини. Адже, за європейською традицією, тільки суд має право ухвалювати рішення про заборону тих чи інших релігійних організацій.
Саме тому уряд у співпраці з ДЕСС і виписав саме такий механізм, щоб викликати якомога менше критики з боку західних партнерів.
Багато прихильників активнішої боротьби з УПЦ (МП) у владі та опозиції дійсно сподіваються, що до другого читання до документа можуть додати певні норми з альтернативних документів.
Це може бути і спрощення заборони окремих юросіб УПЦ (МП), і простіша процедура того, як можна забирати державне майно з оренди.
Чому не голосують?
Кілька співрозмовників ВВС у парламенті серед критиків урядового проєкту вказували, що саме з такою стратегією планували голосувати за нього у першому читанні, щоб врешті внести до нього правки і зробити його компромісним.
Проте на цьому шляху несподівано навіть для влади з’явились перепони.
Хоча боротьба за духовну незалежність і є одним з гасел Володимира Зеленського, а сам президент доручив розробити цей законопроєкт, саме в його фракції є велика група противників заборони УПЦ (МП). І їхні позиції досить сильні.
За даними співрозмовників ВВС у Раді, саме через це голосування закону кілька разів переносили – банально не можуть зібрати голосів. І немає впевненості, що і далі не будуть переносити. Доходить до того, що у самій “Слузі народу” з понад 200 депутатів проти церковного закону, як кажуть співрозмовники, можуть виступати більше третини.
А дехто, як от депутат Артем Дмитрук (колишній член фракції “Слуга народу”), публічно критикує дії влади щодо, як він каже, утисків УПЦ (МП), і навіть поскаржився на це голові МВС. Не публічно таку позицію підтримують багато його колег по Раді.
Тому, як визнають співрозмовники у парламенті загалом та у “Слузі народу” зокрема, зібрати голоси зараз важко і для голосування “найм’якшого” законопроєкту, а не те, щоб його робити жорсткішим до другого читання.
За даними ВВС, наступна спроба почати розгляд проєкту про заборону УПЦ (МП) може відбутись вже наприкінці весни чи на початку літа.
Як це може працювати?
Релігієзнавець Андрій Смирнов наголошує, що від парламенту давно чекають відповіді на багато викликів у релігійній сфері, які є у суспільстві на фоні війни, силових протистоянь навколо церков та майна, а також російського впливу на УПЦ (МП).
Нагадаємо, що місцеві ради масово розривають договори на оренду землі громадами УПЦ (МП), намагаються забрати у них з користування храми, які є у державній власності. Все це відбувається хаотично, а подекуди, як із рішеннями місцевих рад про заборону УПЦ (МП), ще й незаконно.
“У разі ухвалення закону у нинішній редакції нас чекатимуть судові процеси, які можуть тривати роками”, – вважає Смирнов.
Попри це, він наголошує, що навіть цей документ міг би стати певним стимулом та легітимацією дій влади на місцях.
“Законодавчі зміни посилили б тиск на керівництво УПЦ, легітимізували дії місцевої влади і могли створити передумови для позбавлення УПЦ МП права користуватися державним майном. Відтак будуть достроково розірвані договори оренди об’єктів культурної спадщини, що переважно передаватимуться для Православної Церкви України”, – припускає Смирнов.
Якщо ж парламент не зможе ухвалити жодного закону щодо УПЦ (МП), то процеси, які й так масово почались в регіонах, і далі продовжуватимуться “явочним порядком”.
Українська православна Церква (в єдності з Московським патріархатом) називає незаконними всі рішення органів влади щодо своїх структур, храмів і землі, та послідовно оскаржує все це у судах. І обіцяє так робити і надалі.
Приклад такого тривалого протистояння – Києво-Печерська лавра, де держава розірвала договір оренди з монастирем УПЦ (МП) ще в березні, але взяти майно в управління не може досі. При цьому протистояння мінкульту та монастиря переходить у судову площину.
