Ушановуючи сьогодні жінок-мироносиць, навчімося від них діяльної любові, яка у посильних справах, навіть звичайних, повсякденних, примножує добро та правду. І якщо матимемо таку любов – то вона приведе нас до перемоги над злом і блаженного вічного життя.
Про це йдеться у проповіді Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Епіфанія у третю неділю після Пасхи та день пам’яті святих жінок-мироносиць
Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!
Сердечно вітаю настоятеля, духовенство всю вашу громаду з престольним святом на честь жінок-мироносиць. Хоча головний престол цього історичного храму присвячений Покрову Божої Матері, щороку в час великоднього святкування з урочистістю вшановується тут і пам’ять святих жінок-мироносиць, яким присвячений лівий приділ.
Минулого недільного дня ми згадували про сповідання апостола Фоми, бажання якого бути впевненим у Христовому воскресінні з мертвих послужило утвердженню віри. А цієї неділі ми вшановуємо учениць Спасителя, які першими почули від ангелів звістку про перемогу Христа над смертю, і цю велику новину сповістили світові.
Чому цих жінок названо мироносицями? Бо ранньої години після завершення приписаного законом спокою суботи вони, взявши миро, тобто дорогоцінну запашну олію, поспішили до гробу Спасителя. Ми в Україні маємо іншу, ніж було в той давній час в Юдеї традицію поховання – тіло кладеться у труну та ховається під землею. За юдейським звичаєм поховання робилося в природній чи рукотворній печері, де тіло клали загорнутим у саван, тобто в пелени. Але і там, і у нас існує звичай відвідувати нещодавно похованих померлих. Бо любов, яку зберігає наше серце, свідчить нам, що хоча тілом ми розлучилися з тими, кого покладено до гробу, однак духом вони живі. І у цій надії на життя вічне ми і приходимо провідати спочилих, щоби у такий спосіб виявити нашу любов.
Видимим матеріальним знаком любові учениць Христових було миро, яке за звичаєм юдейським вони принесли, щоби цю дорогоцінну запашну олію злити на тіло похованого у гробі. І в цій олії ми можемо побачити глибокий символ того, як любов, втілена у добрих справах, здатна перемінювати світ.
Бо в чому полягав сенс згаданого юдейського звичаю? Ми всі знаємо, що тіло померлої людини підлягає розпаду, тлінню. Цей розпад – наслідок смерті. Втративши єдність із безсмертною душею тіло саме собою не здатне до існування і тому повертається до землі, розпадається на складові елементи, з яких воно Богом від початку було сотворене.
Запашна олія, що проливається на тіло померлого, є ніби способом здійснити протилежне – зупинити знаки тління та розпаду. Відігнати сморід смерті благоуханним запахом олії, яка стає матеріальним виразом любові та надії на вічне життя.
Чи може такий вияв любові зупинити тління? Очевидно, що сам собою він не здатний до цього. Але він стає прикладом того, як надія та любов, що втілюються у добрих справах, здатні принести надзвичайні плоди.
Бо мироносиці йшли до померлого Спасителя – а зустріли ангелів, які сповістили їм про те, що Він воскрес. Вони з плачем йшли до гробу – а від нього поспішили з великою новиною про воскресіння, яка перемінила весь світ. Вони несли миро, щоби через цю дорогоцінну пожертву показати любов до Спасителя, яку не могла знищити навіть смерть – і ця пожертва була Богом надзвичайно винагороджена через радість спілкування з воскреслим Христом.
Приклад жінок-мироносиць навчає нас, дорогі брати і сестри, кількох важливих речей. Найперше – ніколи не втрачати надію на Бога. Навіть коли нам здається, що ми опинилися у безвиході, що все втрачене, що порятунку немає – все одно, надія наша на Бога повинна залишатися непохитною. Смерть і гроб забрали від учениць Христових їхнього Учителя – але вони все одно не втратили довіри до Нього, не покинули Його навіть мертвого, і тому стали першими свідками воскресіння.
Наступна настанова від мироносиць для нас – це діяльна любов. Учениці Христові не просто оплакували свого Учителя після Його поховання – вони зробили найбільше з того, що було у їхніх силах. Свою любов вони втілили у пожертву дорогоцінного мира, яке поспішили якнайшвидше принести до гробу. Так і ми, дорогі брати і сестри, якщо маємо справжню любов, яку заповідав Господь виявляти одне до одного, то повинні втілювати її в ділах.
Дерево, коли живе, то має листя, у належний час квітне та приносить свої плоди. А коли на дереві нема листя, коли нема квіту та плодів – то лишається один засохлий стовбур, який має вигляд дерева, але вже мертвий. Так і любов – коли вона справжня, жива, то вона виявляється назовні у ділах добрих. А коли діл немає – то така безплідна любов подібна до мертвого дерева.
Третя настанова від прикладу жінок-мироносиць, яка прямо пов’язана з попередньою, – це спонукання творити добрі діла за нашими силами і можливостями. Бо часто в такій праці підступає спокуса зневіри та відчаю, коли людина бачить, що потреби є значно більшими, ніж можливості. Скільки би не давали пожертв для бідних та знедолених – вони все одно є і будуть. Завжди є ті, хто страждають від голоду, хто не має достатньо одягу чи постійного житла.
Чи здатен кожен з нас вирішити всі ці проблеми, нагодувати всіх голодних, допомогти всім потребуючим? Ні, ми не здатні до цього, це перевершує наші можливості. То хіба усвідомлення такої сумної реальності повинно стати причиною нашої зневіри у добрих ділах? Безперечно, що ні!
Якщо ми навіть одного голодного нагодуємо, допоможемо одному потребуючому – ми вже цим примножимо добро у світі. Як миро саме собою не могло воскресити померлого, але любов, з якою воно було принесене, зробила учениць Христових першими свідками Божої перемоги над смертю – так і добрі діла кожне окремо не можуть перемогти все зло в світі, але свідчать про цю перемогу і наближають її до нас.
Саме тому Господь, як ми знаємо з Євангелія, кожну добру справу, виявлену нами для ближніх, приймає як здійснену щодо Нього Самого. «Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; – каже Він до праведників –спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене. […] Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:35-36,40).
Тож, дорогі брати і сестри, вшановуючи сьогодні жінок-мироносиць, навчімося від них діяльної любові, яка у посильних справах, навіть звичайних, повсякденних, примножує добро та правду. І якщо матимемо таку любов – то вона приведе нас до перемоги над злом і блаженного вічного життя.
На завершення хочу в цей день сказати слова подяки всім жінкам-християнкам за вашу любов до Церкви, до ближніх, за ваші добрі справи. Хоча число євангельських учениць Христових є історичним та не може збільшитися, однак через те, що ви наслідуєте їх у вірі, в любові, в добрих ділах – ви справді духовно долучаєтеся до них. Ви стаєте сучасними жінками-мироносицями, ученицями Христовими, які запашне миро любові та добрих діл несете в цей світ, щоби відігнати з нього сморід наслідків зла. Дякуємо вам за це від повноти Церкви і нехай приклад і молитовне заступництво жінок-мироносиць і надалі допомагають вам! Амінь.
