Вже за тиждень ми будемо святкувати Великдень і сум духовний зміниться радістю. Але незмінним має залишитися наше усвідомлення того, що шлях спасіння – це шлях хресний. Що ціна нашого визволення – це ціна життя Самого Сина Божого. І що все це накладає на кожного з нас особливу відповідальність.
Про це йдеться у проповіді Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день свята Входу Господнього в Єрусалим.
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Вітаю всіх вас зі святом Входу Господнього у Єрусалим, із Вербною неділею. Нині ми згадуємо євангельську подію, коли напередодні Своїх хресних страждань і смерті Спаситель урочисто входить до Святого міста, виконуючи давні пророцтва.
Як обіцяний Богом Месія Ісус з Назарету є істинний Цар, але царство Його, за власним свідченням Спасителя – не від світу цього. Тому і урочиста процесія входу звершується Ним на осляті – на тварині, яка не ототожнюється з величчю царського сану. Однак саме про такий вхід, позначений смиренням, як про особливу ознаку Месії, сповіщалося у пророцтві. І це є ще одне свідчення для всіх, що і нам належить приймати Господа Ісуса як істинного Христа, обіцяного Спасителя, Царя Всевишнього.
Власне як свідчення нашої віри та особисте визнання кожним з нас Христа ми вживаємо у нинішній день віття верби. Коли народ зустрічав і супроводжував Спасителя, то на знак урочистості вживав віття пальмове і віття з дерев, тримаючи його в руках і встилаючи ним дорогу. Тому і ми благословляємо з нагоди свята у храмах віття та носимо його, символічно долаючи простір та час і долучаючись до людей, які з радістю зустріли Месію.
Хоча це є лише символом і знаком, водночас це є і певним важливим свідченням нашої віри в те, що попри всі зовнішні обставини ми, як Церква Христова, як громада Його учнів та послідовників, складаємо єдине ціле. Машина часу існує лише у фантастичних оповіданнях, але ми насправді духовно долаємо всі відстані, щоби нині стати біля воріт Єрусалиму і теж прославляти Христа, як нашого Спасителя і Царя, як живу Істину, Яка прийшла у світ.
Усвідомлення цього повинно не лише надихати нас, але нагадувати і про нашу власну відповідальність. Бо ми знаємо, що нинішня урочистість і радість відбулися напередодні Христових страждань і Його розп’яття, смерті та погребіння. І ми спогадами про воскрешення чотириденного Лазаря та про Вхід у Єрусалим розпочинаємо знову цього року Страсну седмицю – час вшанування подій останніх днів земного життя Христа.
Богослужіння і спогади Страсного тижня нагадують нам про те, якою дорогою ціною ми викуплені від рабства гріха і смерті – ціною добровільних страждань і смерті на хресті Сина Божого. У Великий четвер ми згадуємо встановлення головного Таїнства Церкви – Євхаристії. Таїнства причастя Тіла і Крові Христових, яке єднає нас зі Спасителем. Щоразу, коли ми звершуємо цю безкровну Жертву, коли принесені на літургії хліб і вино стають істинними Тілом і Кров’ю Христовими і подаються нам для споживання на освячення – ми духовно повертаємося до Єрусалима і до всіх тих величних подій, які відбулися в ньому у ті дні заради нас і нашого спасіння.
Разом з апостолами ми знову входимо у Сіонську горницю на пасхальну вечерю, разом з ними стаємо свідками духовного боріння Христа під час молитви у саду Гефсиманському, наново переживаємо несправедливе судилище та шлях на Голгофу, розп’яття і смерть. Разом з Пречистою Дівою та жонами-мироносицями оплакуємо померлого Христа, бачачи Його тіло, покладене до гробу. І лише пройшовши через ці спогади Страсного тижня, духовно ставши свідками цих подій, ми можемо по справжньому оцінити та усвідомити значення Воскресіння Христового.
Вже за тиждень ми будемо святкувати Великдень і сум духовний зміниться радістю. Але незмінним має залишитися наше усвідомлення того, що шлях спасіння – це шлях хресний. Що ціна нашого визволення – це ціна життя Самого Сина Божого. І що все це накладає на кожного з нас особливу відповідальність. Щоби ми не просто слідували народним традиціям, вшановуючи свята. І щоби приходили ми до храму не просто заради освячення верби чи пасок, але заради освячення себе самих, заради очищення у покаянні та оновлення в Таїнстві Причастя. Щоби приходили не кілька разів у році заради великих свят чи через особливу потребу, але щоби ми справді жили, як громада вірних і тіло Христове, як Церква жива протягом всього часу.
Дорогі брати і сестри!
Нині ми не лише переживаємо особливий час духовних спогадів про євангельські події, але також знаходимося у часі реальних історичних подій. Знаком цих подій є оновлення нашої великої святині, цієї Лаври Печерської, обителі преподобних Антонія і Феодосія, дому Пресвятої Богородиці.
Сьогодні знову ми підносимо на цьому святому місці молитви рідною мовою і просимо благословення отців Печерських, щоби так тут було до кінця віків – щоби ця обитель нарешті звільнилася від ярма неправдивої ідеології «русского міра», а братія Лаври щоби назавжди стала свобідною від служіння самопроголошеному «третьому риму».
Ми з великою радістю вітаємо отця Авраамія, на якого покладені обов’язки очолювати братію Лаври. Як старозавітний Авраам розпочав свій шлях, з вірою вийшовши за покликом Божим до обітованої землі, так і отець Авраамій став початком відновлення української Лаври. Від повноти Помісної Церкви молитовно бажаємо наміснику та братії нашої Лаври успіху в цій нелегкій праці. А також закликаємо всіх, хто ще вагається – стати на шлях правди, відкинути оману «русского міра», творити разом з нами майбутнє єдиної Помісної Православної Церкви України.
Шлях цей не легкий, він тернистий, але він – вірний. Христос показав нам приклад цього, засвідчуючи, що духовної перемоги над злом неможливо досягнути без жертовності та боротьби, без страждань.
Але вказуючи нам на цю вузьку і тернисту дорогу до спасіння, Господь і підбадьорює нас свідченням Своєї незмінної допомоги тим, хто йде нею. Господь не полишає нас на самоті, але зміцнює, спрямовує, дає силу долати труднощі. Він надихає нас на боротьбу через усвідомлення неминучості перемоги правди.
Бо після розп’яття настає воскресіння, після смерті – оновлення і життя вічне. Плач над гробом зміниться радістю звістки про Воскреслого Господа. Вірю, що з Божою допомогою і нинішні страждання, яких несправедливо зазнає український народ від чужинців, від російських агресорів, що терзають і нашу державу, і нашу Українську Церкву – ці страждання і ця боротьба завершаться перемогою і оновленням. Нехай Господь допомагає нам у цій праці та благословить її успіхом!
Зі святом, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Амінь.
