Православна церква України розпочала процес реєстрації на території Почаївської лаври, якою наразі користується московський патріархат. Там створили монастир ПЦУ. Згодом він стане юридичною особою, якій зможуть передати майно та приміщення лаври. Про це Суспільному розповів митрополит Тернопільський і Кременецький ПЦУ Нестор, якого Синод призначив священноархімандритом Почаївської лаври.
За словами митрополита Нестора працюють так, як діяли у випадку з Києво-Печерською лаврою.
Віднедавна Ви – священноархімандрит Почаївської лаври, що означає ця посада?
Священний синод прийняв рішення про те, щоб створити в складі Православної церкви України монастир “Свято-Успенська Почаївська лавра” і, оскільки він знаходиться на території Тернопільської єпархії й буде належати до неї, то мені надано титул священноархімандрита Свято-Успенської Почаївської лаври. Згідно з тією традицією та устроєм монашого життя, який сьогодні діє в нашій церкві, місцевий єпископ є настоятелем або священноархімандритом всіх монастирів, які знаходяться на території цієї єпархії. Зокрема, в тих монастирях Тернопільської єпархії, які сьогодні вже діють, є свої намісники, які здійснюють керівництво цими монастирями, але я зберігаю за собою титул священноархімандрита або настоятеля цих монастирів.
Рішення про реєстрацію на території Почаївської лаври ви прийняли на Синоді. Тобто, це було обґрунтоване рішення, ви до нього готувалися. А які подальші кроки, які інстанції ще повинні пройти ці документи, аби це рішення набуло юридичної сили та скільки часу це може зайняти?
Так, згідно із законодавством, рішення про відкриття нових монастирів приймає священний Синод церкви і саме на останньому засіданні Синоду таке рішення було ухвалене. Після цього митрополія подає відповідний пакет документів у Державну службу етнополітики і, відповідно, державна служба вже здійснює перший етап – реєстрацію статуту. Потім дані про цю юридичну особу вносяться в державний реєстр, відбувається процес юридичного оформлення документів для того, щоб потім монастир мав майно чи у власності, чи в договорі оренди. Процес зараз по Почаївській лаврі такий, що спочатку документи, спочатку юридична особа, а потім вже ця юридична особа зможе претендувати на храми та інші приміщення Почаївської лаври, які зараз знаходяться тимчасово в користуванні московського патріархату.
Представники Василіанського чину хочуть, щоб Почаївську лавру повернули Українській греко-католицькій церкві. Про це вони зверталися до Тернопільської обласної ради. На Вашу думку, кому має належати лавра і яка церква має бути там головною?
Питання про Почаївську лавру дійсно є дуже гарячим. Якщо дивитися в історичній перспективі, хто й коли користувався Свято-Успенською Почаївською лаврою, то ми тут побачимо і Київську митрополію Константинопольського патріархату, ми побачимо і російську церкву, побачимо греко-католицьку церкву, потім знову російську церкву. Тобто, як і вся територія Волині переходила з одної держави в іншу, так само і кожна держава, яка володіла тією територією, теж претендувала на церковне життя. У свій час і Свята Софія була в руках греко-католицької церкви, про що вони неодноразово нагадували, але з іншого боку, великі святині греко-католицької церкви теж певний період були православними, зокрема Унівська лавра, яка знаходиться на території Львівської області. Дві третини своєї історії – від заснування до переходу в унію була православною, але зараз про неї не згадують. Те саме можна говорити про Тернопільський кафедральний собор, про собор Святого Юра в Львові, які теж певні періоди своєї історії були православними церквами, але Православна церква України наразі не претендує, не піднімає питання, що давайте, тому що колись вони були православними, то хай зараз будуть православними. Тому, якщо ми говоримо про Почаївську лавру, то переважну частину своєї історії вона була православною святинею. Якщо говорити про тих парафіян, які ходять в Лавру, тих паломників, які до неї приїжджають, ті навколишні міста і села в даному регіоні, – в південній Волині, то ми бачимо, що це все повністю регіон православний. На території волинської частини нашої області греко-католицька церква майже не має громад, майже не має парафій, майже не має парафіян. Якщо говорити про те, як Почаївську лавру сприймає народ, саме паломники, то ми розуміємо, що для всіх у сприйнятті вона завжди буде саме православною святинею.
Але коли ця церква стане українською, чи зможуть там співіснувати різні церкви, проводити свої богослужіння?
Тут треба розділити два окремих моменти – монаше життя та богослужіння і молитви. Якщо ми говоримо про монаше життя, то часто чуємо від людей: “Давайте почергово користуватися монастирем”. Ну, то це неможливо. Тому що це келії, в яких живуть люди, це те місце, в якому вони постійно перебувають і не можна жити в квартирі почергово, що пів дня живе одна сім’я, а пів дня живе інша, чи навпаки. Тому, коли ми говоримо про монаше життя, то звичайно, що тут, як на мене, не може бути якихось інших думок, – це повинен бути монастир, який діє в складі єдиної церкви, і так як все-таки цей монастир православний, він повинен належати до Православної церкви України. Але звичайно, що до Почаївської лаври приїжджають багато паломників і багато серед тих паломників були ті, які належали і до ПЦУ, і до УГКЦ. Вони не могли там посповідатися, причаститися. Одразу першим питанням до них було: “До якої церкви ти ходиш?”, і якщо не до тієї церкви, то цих людей виганяли. Звичайно, що це абсолютно неправильно, тому що Бог приймає всіх і, якщо людина приїжджає, то потрібно її приймати з любов’ю. Якщо ми говоримо про те, що будуть приїжджати цілі паломницькі групи, наприклад, на чолі зі священниками з греко-католицької церкви і будуть мати бажання там помолитися, звершити богослужіння то, я думаю, що з радістю ми їх будемо приймати.
На вашу думку, що буде з братією лаври, чи захочуть вони переходити до Православної церкви України?
Коли розпочався процес по Києво-Печерській лаврі, і коли було повідомлено братію Києво-Печерської лаври, – хто хоче залишатися в московському патріархаті, той повинен залишити стіни монастиря, а хто прийшов заради спасіння і хоче молитися за Україну, залишатися в українській церкві, – може залишитися. Ми бачимо, що частина, такі найбільш проросійські, моментально виїхали, частина зараз шукає інше приміщення, але деяка частина братії все-таки вирішила залишитися і продовжити свою молитву в стінах Києво-Печерської лаври, тому що це той монастир, в якому вони були пострижені. Я думаю, що точно так само буде відбуватися з Почаївською лаврою. Тобто ті, хто проросійські, не зможуть залишитися, навіть якщо вони захочуть десь там замаскуватися, скажемо так, вдавати з себе українців, я не думаю, що їм це успішно й надовго вдасться. Тільки ті, хто справді не займалися політичною боротьбою, а просто прийшли молитися і які, мабуть, в душі й хотіли б, щоби лавра була українською святинею, молилися за це, і сьогодні ми бачимо, що їхні молитви почуті, і ці речі здійснюються, вони з радістю залишаться й будуть продовжувати свою духовну працю, молитву та розбудову монастиря. Тому я не переживаю, що Почаївська лавра залишиться пусткою, я не думаю, що вся братія піде, навіть напевно, так само як і в Києво-Печерській лаврі, частина з тих, що з початку пішли, зараз повертаються, бо вони пішли не тому, що хотіли залишатися в московському патріархаті, а тому, що переживали й боялися за свою безпеку, знаючи, як ставиться МП до тих, хто не розділяє їхні погляди. То думаю, що вони всі повернуться і будемо мати великий, потужний, сильний монастир, який вже не буде проросійським, буде молитися за Україну, за перемогу наших Збройних сил, за краще майбутнє нашого народу й нашої держави.
А як щодо вірян, парафіян УПЦ МП?
Є ті, що їдуть туди, бо це московський патріархат. Звичайно, що вони перестануть туди ходити чи приїжджати. І є ті, які йдуть до Почаївської лаври виключно як до святині, і вони дистанціюються від тієї всієї політичної агітації, яка там відбувається. Ми знаємо, що багато і представників Православної церкви України, і парафіян, і священнослужителів, регулярно як паломники пішки ходять і з Тернополя, і з інших міст в Почаївську лавру просто, щоб помолитися там, тому що для них це є велика святиня. Ми побачимо, що ці люди будуть ще частіше тепер відвідувати та молитися в Почаївській лаврі, бо там не буде тієї проросійської агітації, їх не будуть виганяти від сповіді та причастя, вони зможуть прийти і повноцінно помолитися, повноцінно прийняти участь у богослужінні. Таким чином, я думаю, що кількість парафіян не зменшиться, а тільки збільшиться.
Перебуваючи на території лаври, ми спілкувалися з прихожанами, деякі з них кажуть, якщо там буде інша церква – чи православна, чи греко-католицька – святиню не відвідуватимуть. Ваша думка, як можна заохотити людей перейти в українську церкву й молитися українською мовою?
Треба розуміти, що ці люди формувалися та духовно зростали саме в середовищі московського патріархату. І московський патріархат поруч з тим всім насліддям святих отців, з тим великим духовним досвідом церкви, який вони там черпали, проштовхував свою політичну складову і переконував, що всі, крім них, є ворогами, всі, крім них, неправильні. За рахунок цього московський патріархат досі так потужно тримається в Україні. Але, звичайно, що не всі такі. І навіть ті, хто так сприймають, вони через певний час, дивлячись на те, як розвивається ситуація в Почаївській лаврі, як люди, які є парафіянами чи паломниками, продовжують далі там молитися і їм нічого поганого від того не стається, вони не відпадають від Бога, на них там не сиплеться каміння з неба, що вони духовно зростають. Я думаю, що ці парафіяни переглянуть свої погляди і цілком може бути, що вони в свій час й найбільш ревними стануть. Думаю, що вони все-таки згадають, до якого народу вони належать, на території якої держави вони живуть. І вони будуть продовжувати молитися, вже переглянувши свої погляди, відкинувши все те, що стосується Москви. Будуть просто спасатися і молитися за свій народ, за свою державу.
А яка ваша думка щодо Почаївської духовної семінарії, що буде зі студентами та викладачами, чи можуть вони приєднатися до української церкви?
Навіть в середовищі самого московського патріархату Почаївська семінарія має славу однієї з найбільш радикально антиукраїнських, що вихованці цієї семінарії абсолютно не сприймають українську ідею. Але я думаю, що всі ці речі легко можна буде змінити, якщо не буде впливу з боку Росії, якщо не будуть ці всі наративи продовжувати їм нав’язувати, то ті викладачі та студенти, які прийшли заради науки, заради навчання, заради розвитку богослов’я в Україні, вони ці речі переглянуть, все-таки проявлять здоровий глузд і будуть готові змінити свою навчальну політику і стати навчальним закладом української церкви. Побачимо, це залежить від них. Для них двері нашої церкви відкриті й ми готові їх приймати.
Чи не плануєте проводити богослужінь на території лаври ще до початку офіційної передачі, так як це було в Києві? Наскільки розумію, це були одноразові договори на богослужіння.
Перед тим, як наша церква отримала можливість звершувати ці богослужіння в Успенському соборі чи Трапезному храмі Києво-Печерської лаври, були розірвані відповідні угоди про користування з московським патріархатом. Якщо по якихось із храмів Почаївської лаври буде розірвано відповідні договори, й вони повернуться в повноцінне володіння державою, звичайно, що ми будемо звертатися з проханням надати нам дозвіл звершувати там богослужіння, щоб там відбувалася молитва українською мовою. Можливо, що це теж стане поштовхом для тих людей, які спочатку, можливо, прийдуть з цікавості, а потім почнуть частіше ходити чи частіше відвідувати богослужіння в Почаївській лаврі саме українською мовою і саме молитву за Україну. У Почаєві монастир московського патріархату володіє всім комплексом Почаївської лаври, тому якщо будуть розриватися відповідні договори чи вноситися якісь зміни, то це буде стосуватися всього комплексу, тому цей процес набагато складніший. І тим більше, ми розуміємо, що в Почаївській лаврі буде більший опір цим рішенням, бо навіть на сьогоднішній день бачимо на території нашої області, в місті Кременець, Свято-Миколаївський собор, в якого ще 12 лютого був завершений договір на користування, досі представники московського патріархату храм не залишили. Вони там, фактично, забарикадувалися і не збираються звідти виходити.
Чи спілкувалися вже з кимось у Лаврі, та чи була якась офіційна реакція на вашу реєстрацію там?
На сьогоднішній день офіційних звернень чи офіційних контактів нема, хоча є неофіційні контакти з представниками братії Почаївського монастиря, і ми можемо з впевненістю сказати, що є частина, які там справді є українцями, які хочуть, щоб українська церква там була і вони просто чекають, коли ці рішення вступлять у законну дію. Зараз ми живемо в такий час, коли всі ці процеси відбуваються дуже динамічно і цілком може бути, що вже в найближчий час щось зміниться, тому ми просто молимося і сподіваємося на те, що ці процеси по Почаєву будуть відбуватися більш мирно і спокійно, ніж в Києво-Печерській лаврі. Хоча впевненості, на жаль, в цьому немає.
Представники громадської ради при Тернопільській обласній військовій адміністрації, яка вивчає законність користування Почаївською лаврою московським патріархатом кажуть, що при виселенні УПЦ майно з лаври можуть незаконно вивезти. Які реліквії Почаївської лаври мають загальнонаціональне значення і як запобігти їхньому вивезенню?
Києво-Печерська лавра і Почаївська лавра передавалися в користування Українській православній церкві московського патріархату на різних умовах. Якщо Києво-Печерська лавра була на цей момент музеєм, все майно було обліковане, перевірене мистецтвознавцями. Якщо розривається договір по Києво-Печерській лаврі, можна чітко сказати: “Яке майно ви отримали – те ви повинні повернути. Те, що ваше – можете забрати те, що ви отримали, – ви повинні повернути”. То по Почаївській лаврі ця ситуація була набагато складнішою, там передачі відбувалися дуже поспішно і без відповідних оформлень документів. Фактично, якщо грубо сказати, то московському патріархату були передані по документах і опису тільки стіни. Майно абсолютно не було обліковане, балансова вартість Почаївської лаври – мільйон двісті тисяч гривень, тобто це смішна сума навіть не тільки на сьогоднішній день, але й на ті часи. На сьогоднішній день, якщо просто рубанути з плеча й сказати: “Давайте, ми розриваємо усі договори, забирайте все своє і виїжджайте”, то вони можуть вивезти з собою абсолютно все, що в цих стінах знаходиться. Тут ми говоримо і про мощі Преподобного Іова, Амфілохія, Почаївську ікону, про інші ікони, які мають велику не тільки духовну, але й історичну та матеріальну цінність. Щоб цьому запобігти, напевно, має бути створена державна комісія, яка за старими документами, фотографіями, відеоплівками буде встановлювати оте майно, яке було в Почаївській лаврі станом на момент до передачі московському патріархату. Буде встановлювати цінність цього майна і вимагати, щоб воно жодним способом не було вивезене. Тому це питання не тільки церковне, але й державне, тому що це загальноукраїнські святині, які знає весь світ.
Всі ми бачимо, як розгортаються події в Києво-Печерській лаврі. На Вашу думку, чи не виникне конфліктів під час передачі Почаївської Лаври? І як вирішити це питання мирним шляхом?
Якщо ці питання будуть вирішувати люди фанатично налаштовані, то уникнути протистоянь ніяк не вдасться. Але ми надіємося, що все-таки рішення про це будуть приймати люди, які мають здоровий глузд, які розуміють, що святині не їхні, що вони належать всьому народу, що вони не належать саме московському патріархату і що, можливо, розумніше буде для них теж разом із монастирем перейти в ПЦУ, залишитися біля святинь, там молитися, там спасатися. Коли буде відбуватися передача Почаївської лаври з московського патріархату українській церкві, ми будемо пропонувати братії залишитися. Можливо, що якраз здоровий глузд переможе і ті люди, які там залишаться, можуть якось переконати тих людей, які фанатично налаштовані, що краще залишитися в монастирі, в українській церкві, аніж зараз створювати якісь конфлікти, боротьбу, протистояння, яке просто дискредитує і нашкодить взагалі всій церкві, а не тільки московському патріархату. Ми сподіваємося на таких людей, що їх там буде достатньо для того, щоб переконати інших.
