Владислав Шіман, настоятель Свято-Покровського храму у селищі Сарата, один з небагатьох священників на півдні Одещини, хто у 2019 році разом з громадою перейшов до ПЦУ від УПЦ (що в єдності з МП). Чоловік більше не міг залишатись з церквою, яка попри війну підтримувала зв’язки з Росією та отримав погрози й допити в поліції.
Про перехід, опір та судову тяганину з боку УПЦ (МП) та вплив церкви на вірян Одещини Владислав Шіман розповів в ефірі Українського радіо Одеса.
Перехід до Православної церкви України
Переломним моментом для Владислава Шімана став 2014 рік: напад Росії та подальша агресія проти України. Священник підтримував ЗСУ.
“До мене приходили військові, які повертались з АТО, й ставили запитання. Складно було їм відповісти. З одного боку ми воюємо де-факто проти Росії, з іншого — на кожній службі у храмі поминають Кирила, який потім, як ми побачили у 2022 році, благословив війну в Україні”, — згадує настоятель.
Автокефалія української церкви, надана Патріархом Варфоломієм I на початку 2019 року, дозволила покинути УПЦ МП. 26 січня Шіман разом з громадою перейшли до ПЦУ. На зборах були присутні понад 300 людей: четверо проголосували проти, ще четверо утримались, розповів отець.
“Скажу щиро: неможливо підготувати громаду за тиждень, за місяць, за рік. Поступово всім пояснював. Церква є структурою суспільства, вона не може стояти осторонь. Частина громади йшла за мною, як за особистістю. Частина вплинула на мене, наприклад, військові. Процес переходу був взаємний”.
Судова тяганина та погрози з боку УПЦ МП
Священник розповів, що Одеська єпархія УПЦ МП майже відразу через державних реєстраторів змінила його як керівника релігійної організації на іншу людину та намагалась зайти у храм.
“Ми три з половиною тижні охороняли храм. Від рейдерського захоплення. Паралельно ми подали документи до Міністерства юстиції. 18 квітня 2019 року Мін’юст виносить рішення: я знову стаю головою релігійної організації. Храм повертається у власність нашої громади”, — розповів Шіман.
Головна ціль — кошмарити, щоб інші священники не повторювали мій шлях, переконує Владислав Шіман.
Священник згадує, що проти нього розпочалась і досі продовжується кампанія цькування у мережі, а проти його доньки подали позов:
“Я мовчу про те, скільки бруду вилили на мене. Хоча на той момент я вже послужив 22 роки. До мене не було жодних претензій. Але потім, ким лише я не був. Проти моєї доньки подали позов. Начебто за розпалювання міжрелігійної ворожнечі. У них це сама улюблена тема”.
Про вплив УПЦ МП на півдні Одеській області та зв’язок з Росією
УПЦ має сильні позиції на вірян південної частини Одещини завдяки кільком причинам, вважає Шіман.
“По-перше, особистість митрополита Агафангела: непересічна і сильна. Сильний адміністратор, який створив потужну дуже потужну єпархію. Але так сталося, що він саме так розуміє свою роль. Друге — ментальність жителів Бессарабії специфічна: просякнута тим ідеями, які можна назвати ідеями “руського міра”. Патріотизм тут є лиш вкрапленням”.
УПЦ МП зберігає зв’язок з Москвою, попри певні кроки на позір, а їх головне завдання зараз — зберегтись як структура, переконаний священник ПЦУ:
“Ніхто з тої церкви не поміняв свого ставлення. Вони що завгодно придумують. Деякі чекають. Вони перестали поминати патріарха Кирила. Вони допомагають армії. Все зводиться до одного: залишитись як структура. З якою ціллю? Можна фантазувати. Я, наприклад, впевнений, що вони ніякий зв’язок не розірвали. Приклад того: буквально нещодавно один з кліриків Херсонської єпархії перейшов до Московської єпархії, без відпускної грамоти… УПЦ залишається структурним підрозділом РПЦ”.
Щоб проілюструвати приклад впливу священників УПЦ МП на громади Одещини, Владислав Шуман згадує вибори 2012 року до парламенту.
“Пам’ятаєте, коли всі дружньо голосували за “Партію Регіонів”? Великий відсоток цього відбувалось і завдяки священникам. У нас нічого навіть не обговорювалось. Нам сказали: голосуємо за таку партію. А що таке парафіяни? Їх не так багато, але вони мають родичів. Це активні й дуже дисципліновані виборці”.
Як змінити ситуацію
Владислав Шіман закликав священників, які хочуть перейти до ПЦУ, не боятись і поважати себе:
“Ми повинні любити цю землю, тим більше у сьогоднішній час… Не можу зрозуміти, як священники не усвідомлюють важливості своєї місії. Священник має дуже величезний вплив. Якщо він буде правильно його реалізовувати, то парафія буде розуміти куди вона йде і що робить… Події показали, що дуже багато священників, на жаль, були, є колаборантами”.
Православна церква України має займати активнішу позицію на Одещині, переконаний священник.
Треба зустрічатись та розмовляти з головами громад, роз’яснювати їм, чому важливо сприяти українській церкві, пояснює Шіман та наводить, як взірець, Хмельницьку область:
“Найбільше переходів було у Хмельницькій єпархії. Запитав: “Владико, у чому секрет?” Каже: “Я зустрічався з усіма головами ОТГ”. Це дало такий вплив… Ми повинні змінювати країну. Ми платимо дуже величезну ціну. І церква не може стояти осторонь”.
