26 березня у четверту Неділю Великого посту у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію за чином св. Василія Великого у співслужінні єрея Віктора Мартиненка та диякона Івана Петрущака.
Про це повідомляє Місія Ставропігія Вселенського патріархату в Україні.
Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками.
Під час недільної проповіді єпископ Команський закликав вірян проходити шлях Великого посту зі здоровим мисленням та тверезою оцінкою своїх сил, заради успіху та радості у відносинах з Богом, який не рахує наші гріх мов бухгалтер.
Екзарх нагадав, що Господь приймає навіть добрі наміри та допомагає нам зростати кожен день, тож не потрібно порівнювати себе з іншими і не накладати на себе занадто великі обтяження. До того ж розвиток духовний відбувається не одномоментно, а поступово, зауважив архієрей.
Єпископ Михаїл закликав вірян пам’ятати, що з любов’ю та щирістю будь-який піст чи молитва приносить радість нашому Отцеві на небесах.
Повний текст проповіді нижче.
« В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Дорогі друзі, починаючи святий піст ми з вами бачимо, що Церква готує нас, як і до періоду самого посту, так і до свята світлого Христового Воскресіння. Готує нас в поміркований спосіб, стримуючи нас від занадто високих устремлінь емоційних, але, щоб зростання наше духовне відбувалось поступово і плавно, якщо так можна сказати. І ось сьогоднішнє Євангеліє по суті є одне із тих ілюстрацій, як Господь вчив Своїх апостолів, як треба молитись. Апостоли, які ходили за Спасителем, бачили багато чудес і самі творили чудеса. Ті, які бачили і Преображення Господнє на горі Фавор, зійшовши не змогли вигнати із біснуватого хлопця нечистого духа. Вони були натхненні, сповнені великим ентузіазмом. Прийшов до них стражденний батько, привів дитину і що? І нічого. Не получилось. Так, що вони мусили на одинці у Спасителя запитувати, чому ж так. Вже ж вони творили чудеса, вже ж вони були апостолами. І Господь каже: “Цей рід не виганяється нічим, як тільки від посту і молитви.
Можна припустити,, що коли вони брались виганяти цього нечистого духа, вони були в дуже великому ентузіазмі забуваючи про суть, про віру, про особисту віру і молитву. Їх не має за що винуватити – це людське і вони також були людьми..
Зауважмо, що це ще все відбулось до того, як на апостолів зійшов Святий Дух в П’ятдесятницю, Який дарував їм повноту апостольської влади. І кожна неділя святого Посту так само дає нам символи, приклади, для того, щоб і ми не сильно захоплювались, щоб жили не лише ентузіазмом.
Сьогодні ми святкуємо пам’ять св. Іоана Ліствичника. Великого подвижника, наставника монашества, який залишив монашеську книгу “Ліствиця”. Де у вигляді тридцяти одної сходинки (промови) змальовується розвиток благочестя монаха. Отже, якщо людина непідготовлена бере і читає цю літературу, вона може впасти у відчай. Оскільки книга орієнтована на тих людей, які живуть у монастирях, чи у віддаленому скиту. Деякі речі, які там написані, для нашої сучасної людини, чисто фізично недосяжні. І тому людина, яка бере і сприймає некритично, не помірковано, а саме лише на великому ентузіазмі, може впасти у відчай. Мовляв, я не можу цього виконати, невже ж я не спасуся? Невже я не наближусь до Бога. Але це хибна думка. Розвиток духовний в тому числі відбувається не одномоментно, а поступово. Як сходження по сходинках. Але засоби для такого зростання, можуть бути різноманітні.
І не дарма апостол Петро у другому соборному посланні пише: “покажіть у вірі вашій доброчесність, з доброчесністю — знання”. Тобто навіть у благочесті, доброчесності, в молитві, в пості, потрібно мати здоровий розсуд, здоровий розум. Щоб не було, як було з тими апостолами, які не могли вигнати нечистого духа з біснуватого хлопця. Людина легко захоплюється, легко набуває ентузіазму, навіть у вправах благочестя. Мовляв, я буду молитись цілими днями і Псалтир і Акафіст і все що тільки є. Я буду ходити кожного дня на богослужіння, але згодом цей запал проходить, ентузіазм вгасає і людина починає залишати справи благочестя, до яких мала сильне усердя від початку.. Ось тому святі Отці радять завжди не берати собі занадто багато молитов, щоб потім не охолонути. Радше обрати для себе невелику кількість, як правило і виконувати їх ретельно і щиро. Ретельно і щиро, адже перед Богом головне не кількість, а якість.
Те саме відбувається і з нашим постом. Буває, що хтось важко входить у Великий піст, а хтось легко, з ентузіазмом, але проходить певний час і якщо людина накладає на себе занадто великі обтяження, неспіврозмірні з її силами, вона також ризикує відступити від того і весь свій піст звести нанівець..
Так ось на мою думку, сьогоднішнє Євангеліє і весь цей підготовчий період, всі ці Неділі, дані нам як приклад, щоб закликати нас до здорового мислення, до тверезої оцінки і самих себе і своїх сил і свого благочестя. Пам’ятаймо, що Господь приймає навіть думки хороші, які ще реалізувалися в ділахі. Це ми з вами будемо читати на св. Пасху. Коли святитель Іван Золотоустий каже, що Господь приймає справи і вітає наміри. Ми вже тільки подумали, забажали чогось хорошого, а Господь вже це прийняв, як зроблену справу. І це повинно надихати нас. Давати нам сили і розуміння, що Бог – це не страшний якийсь бухгалтер, який сидить і рахує, що ми зробили хорошго або поганого. Бог – це люблячий Батько. Не той, який бажає покарати, відкинути, заподіяти якусь шкоду, а Батько, Який радіє нашому вдосконаленню, Який допомагає нам, як своїм дітям зростати кожного дня.
Ми щось дуже добре зробили, а Він вже радіє. Можна порівняти це із випадком, віддалено звісно, як маленька дитина, яка робить якийсь невеличкий малюнок. Ну що вона там може намалювати? Якісь каракулі. Але робить це з любов’ю для батьків, приносить своєму татові чи мамі в дарунок, батьки тішаться. Чому? Тому, що дитина забажала для них щось зробити, зробила це щиро, вона зробила, як могла і найкраще, що вона могла. Ось так і Бог дивиться на нас. Немає різниці, чи людина провела багато-багато років в постницькому житті і досягла висот, ідеалів монашеського життя, чи людина тільки входить в Церкву і робить якісь перші кроки і той піст не такий вже і сильний, якщо вона це робить щиро, Господь все це приймає з любов’ю, з радістю і допомагає.
Тому, не порівнюймо себе один з одним. Хто як поститься, хто як молиться. Дивімося лише на себе. Пам’ятаймо, що всі ми покликані в свій спосіб, в міру своїх сил, наближатись до Бога. А в кожного різні сили, в кожного різний шлях. Пам’ятаймо тільки, що Господь вітає це все, радіє, допомагає нам. Будьмо тільки здоровомислячими у вірі та благочесті. Наближаймось до Нього не ривками, не скачками, а сходинками. Плавно сходячи, зростаючи у своїй духовності, зростаючи у силі своєї молитви, зростаючи у справах особистого благочестя. І це здорове мислення, ця поміркованість неодмінно буде винагороджена нашим особистим розвитком і благословенням Божим. Амінь».
