Випускник Волинської духовної семінарії прагне повернутися на місце служіння у селище Веселе, що на Запоріжжі. Проте це стане можливим лише після деокупації.
У програмі «Духовна абетка» в ефірі «12 каналу» о. Василь – нині клірик нашої єпархії – розповів свою історію. Після закінчення ВДС у 2006 році поїхав до свого однокурсника на південь України. Там служив у місцевому храмі. Згодом його призначили настоятелем декількох громад. І тоді один меценат запропонував у Веселому збудувати український храм. Священник погодився і разом із парафією взялися до роботи.
«Було важко. Там люди інші ментально, інші за духовним зростанням. У Веселому назви вулиць на 90 % пострадянські. В центрі селища був пам’ятник Леніну, біля якого часто збиралися його поціновувачі. Самі люди були малоцерковними… Важко було уявити, що там можна служити. Але порада для священників, які хочуть залишитися на певній парафії: важливо полюбити людей – і тоді все вдасться», – упевнений душпастир.
Він розповів, що в селищі є храм УПЦ (МП), і це сусідство постійно створювало неприязне ставлення до української церкви.
«Говорили, що ми розкольники, неканонічні, неправильна церква. Називали мене псевдосвященником, бандерівцем. І це лунало з вуст священника. Але з часом наша церква стала окрасою Веселого… Наші прихожани завжди були позитивними, життєрадісними, неконфліктними. І були люди з МП, які поширювали плітки, негатив, сумніви. Доводилося правду роз’яснювати через Святе Письмо», – розповідає о. Василь.
А початок повномасштабної війни в Україні для нього, його сім’ї та частини парафіян став справжнім шоком. «Думали, що робити. Але прийняли рішення перечекати на місці, бо це ненадовго. Почали допомагати волонтерам… Прикро, що серед місцевого населення багато хто критикував [українських] військових… З’явилися колаборанти, і [загарбників, виявляється,] багато хто чекав… Стало відомо і про колаборантів серед наших прихожан…»
Священник пригадав, що перші військові РФ, які зайшли у селище, приходили до храму, щоб зробити селфі, заходили компаніями. А далі відбулися обшуки у Веселому, ходили з хати в хату, не оминувши і дім отця Василя.
На його сім’ю тиснули, дітей погрожували депортувати, якщо не ходитимуть до російської школи. Тому довелося рідних відправити на Волинь. А сам панотець лишився, бо деякі парафіяни просто зі сльозами на очах просили не покидати їх. І це так вразило його, що пастир потреби вірян поставив вище за власну безпеку.
«Обшук здійснювали представники ФСБ. Вони розповідали, що в мене “не така” історія, церква і мені доведеться виїхати або перейти в іншу, російську церкву. Мене хотіли забрати в Мелітополь, бо були впевнені, що я щось знаю про зброю, яку нібито переховую у стінах храму… Але Господь їх відвів, я повернувся додому», – розповідає отець Василь Квашко.
Всього обшуків у церкві було три. Потім допит у місцевому відділку поліції ФСБшниками: «Один сів навпроти мене, а інший позаду зачитав вирок, що я заарештований за пособництво в тероризмі… Чотири години тривав допит… Казали, що є відео, де я в храмі зберігаю зброю… Наприкінці розмови дали чистий листок і ще один, з якого мав переписати текст, що я відмовляюся від російського паспорта, результатів проведеного “референдуму” і прошу мене депортувати [на територію, контрольовану українською владою]».
До українського блок-посту отець Василь ішов «сірою зоною», де ризикував життям. Не біг, як йому наказували вороги, а йшов – у роздумах про пережите, про бажання дістатися до своїх, «із вірою у те, що ворог буде повергнутий».
І вже зараз він точно знає, що після перемоги ті священники, яких депортували або вони самостійно вимушені були залишити парафії на окупованих територіях, повернуться у місця попереднього служіння.
