З перших днів російського вторгнення в Україну Російська православна церква стала на бік Кремля. Глава РПЦ патріарх Кіріл слідом за президентом Путіним повторює тезу про те, що росіяни, які загинули на війні, “потраплять до раю”, і додає, що загибель на фронті “змиває всі гріхи, які людина скоїла”.
Одиниці священників серед РПЦ не підтримують такої точки зору, і ще менше публічно її висловлюють. Серед них і священослужитель Аркадій Фомін із Комі, якого позбавили служіння, тому що він підписав антивоєнну петицію і відкрито висловлювався проти російської агресії проти України.
Він розповів Север.Реалии, що вважав за краще піти з церкви, ніж благословляти мобілізованих, яких відправляють на війну проти України.
Сьогодні колишній служитель церкви не носить рясу та не проводить богослужіння. Він, як і раніше, вважає, що Христос навчав любові, але його погляд на шосту заповідь “Не вбивай” розійшовся з позицією РПЦ. І за кілька місяців після початку війни 35-річний диякон Аркадій Фомін став звичайним мирянином.
Аркадій присвятив церкві 11 років, п’ять із них після висвячення служив дияконом. Наразі він визнає, що не всі традиції РПЦ були йому близькі. Прийшовши до “корпорації з патріархальними традиціями” – саме так він називає РПЦ, – Аркадій хотів у ній багато чого перетворити.
Перші духовні розбіжності з церквою виникли, коли Аркадій, який тоді ще навчався в семінарії, став служити секретарем-референтом при Воркутинській єпархії РПЦ.
– Мені потрібно було постійно перевіряти електронну пошту єпархії. Там я побачив багато неприємних речей, що стосуються стосунків із людьми, і це справило на мене сильне враження. Але справжній шок стався пізніше. Якось під час проповіді владика Іоанн, архієпископ Воркутинський та Усинський, сказав, що всі абортовані та померлі нехрещені немовлята потрапляють до пекла. Зараз у мене є богословські знання, і я розумію, звідки взялася таке уявлення. Як існують різні школи філософії, так і в християнстві є різні напрямки: ортодоксальні консерватори, фундаменталісти, модерністи і багато “…істів”. Я часто говорю: “Скільки християн, скільки і християнств”. Відомо, що є загальний базис. Але моя християнське уявлення іншого штибу. Слова владики Іоанна тоді викликали вкрай негативні емоції.
Розбіжності із РПЦ виникали ще не раз. Коли у серпні 2018-го його висвятили, Аркадій не виявив прагнення традиційної церковної кар’єри: обзавестися приходом і настановляти паству. Свою діяльність він пов’язував із просвітництвом православної молоді.
За рік до війни на одній молодіжній зустрічі при Сиктивкарській єпархії на його адресу пролунав закид, що він “викладає антипатріотичні настрої”.
– Я завжди тримався позиції, що патріотизм – це не про християнство. Під патріотизмом маю на увазі не любов до культури, традицій, а його словникове визначення. “Патріотизм – любов до Батьківщини і таке ставлення людини і держави, при якому людина інтереси країни і держави ставить вище за власні”. РПЦ успадковує риси Російської церкви часів Російської імперії. Ще тоді існував конфлікт церкви зі Львом Толстим, анархістом та антидержавником, який вважав, що держава та патріотизм – зло. Наша церква скоріше користується термінами Достоєвського: “Росіянин – значить православний”, і для неї патріотизм невіддільний від християнства. Причому це саме мілітаристський патріотизм, наповнений захопленням перед військовим обов’язком. Тут по-своєму розуміють слова Ісуса Христа про те, що «немає більше тієї любові, як якщо хтось покладе душу свою за друзів».
На думку Фоміна, мілітаристський патріотизм посилювався у церкві з кожним роком, і йому хотілося протистояти цим тенденціям. Він намагався донести, що християнство – це в першу чергу любов до всіх людей, і переконував, що не може бути морального виправдання війнам.
– У Росії церква як до революції, так і зараз отруєна етнофілітизмом, при якому національні інтереси ставляться вище за духовні. Я питав, якщо всі народи рівні, то навіщо потрібне таке явище, як патріотизм. Не те щоб я збирався критикувати патріотизм зовсім. Якщо хтось для себе це визначає як любов до берізок та віршів Єсеніна – на здоров’я. Я сам люблю берізки та російських поетів. Інша річ, що у православ’ї бачать патріотизм інакше. Рідко зустрінеш людину, яка під прапором патріотизму роздає хліб жебракам. Натомість під патріотичними ідеями збирається багато чого: від військових операцій до хресних ходів у церкві. Проти цього я висловлював протест. Мені здавалося це неправильним, нехристиянським, чому я навчав та інших людей, – каже колишній священнослужитель.
– Якщо говорити за підручником про моральне богослов’я, то за ним християнин має віддавати перевагу більш високому перед нижчим, – пояснює Фомін. – Людство більше, ніж нація, тому загальнолюдські інтереси є кращими. Дивно, але багато священиків вважають, що перевагу треба віддавати національним інтересам. Я був уражений цим. Інше питання, яке виникало під час дискусій про патріотизм: “Чиї інтереси стануть важливішими, якщо Росія на когось нападе?” І, яка іронія, практично всі казали: “Ми, росіяни, ніколи ні на кого не нападемо”. Я пропонував поміркувати на цю тему, але мене смикали: мовляв, навіщо ставити спекулятивні питання, адже цього ніколи не станеться. Добре пам’ятаю, як відповів один священик: “Навіть якщо таке станеться, ми перестанемо бути росіянами”. Ось слова, які я чув від людей протягом року до відомих подій. Ці люди і зараз викрутились із ситуації. Тепер вони кажуть, що це не напад, а ми закінчуємо розпочату не нами війну.
Відмінність з РПЦ у поглядах на Захід, політику та суспільні проблеми виявилися для отця Аркадія особливо неприйнятним із початком війни. “Дід все-таки є****ся”. З цих слів для отця Аркадія почався ранок 24 лютого, коли його розбудив друг, у якого він залишився ночувати.
– Насамперед злякався за рідних та друзів, які мешкають в Україні. Чудово розумів, що їхнє життя в небезпеці. І не має значення, що в нас це називали спеціальна операція, для них це була війна, – розповідає Фомін.
В Україні Аркадій з’явився п’ять років тому після того, як вони з дружиною зрозуміли, що у Воркуті їм важко вижити.
Жити в Україні довше за 90 днів чоловікові з російським громадянством не можна. Тому Аркадій кілька років мотався між Сиктивкаром, де навчався у семінарії, та Черкасами, доки остаточно не осів у Комі. Але дружні та споріднені зв’язки з Україною залишалися.
– Моїм рідним пощастило. Більшість опинилися в містах, які не страждали від окупаційних бойових дій. Хоча, щодо авіації, вони так само постійно живуть у стані перманентної “повітряної тривоги”. Ніхто з них не дорікав мені, що моя країна напала на Україну – моя позиція їм відома, – каже Аркадій.
Коли почалися військові дії, Аркадія, за його словами, настільки “шваркнуло”, що йому хотілося щось зробити на гарячу голову. У перші дні він звинувачував церкву лише тому, що вона мовчить. Диякон припускав, що думка духовенства розділиться і церква має шанс вплинути на ситуацію. Але патріарх Кирило нічого не говорив. Аркадію ж хотілося підштовхнути сторони до примирення. Він запропонував влаштувати публічну дискусію та висловити свою позицію про війну. На пропозицію відгукнувся один культурний центр у Сиктивкарі.
– Дізнавшись про це, з єпархії написали: “Отець Аркадій, одумайся! Ти спочатку маєш отримати благословення”.
На початку березня 2023 року в інтернеті з’явилося звернення священнослужителів РПЦ із закликом до примирення. Подібні петиції тоді підписували багато хто, кооперуючись передусім за професійною ознакою – вчені, викладачі, журналісти.
Аналогічну петицію, яка розповсюджувалася серед священиків, підписав і диякон Аркадій Фомін. Усього під нею значиться 294 імені священнослужителя Російської православної церкви, щоправда, більшість тих, хто підписав звернення, перебувають за кордоном.
Декого з тих, хто залишився в Росії, за підпис під цією петицією чекало адміністративне переслідування. Так, у грудні 2022 року клірика храму Благовірних Ярославських чудотворців Казані ієрея Гліба Кривошеїна за підпис під антивоєнною петицією суд оштрафував у адміністративній справі про “дискредитацію” армії на 15 тисяч рублів. А 8 лютого редакція сайту “Благодатний вогонь” запропонувала керівництву РПЦ позбавити сану священиків, які підписали цей документ.
– Мої висловлювання не лише не викликали підтримки, співчуття, але згодом у Мережі почалися погрози у розправі та обіцянки повідомити певні органи. Швидше за все, за цим нічого не було, але жити в атмосфері загроз непросто, – зізнається Аркадій.
Після публікації одного вірша на своїй сторінці “ВКонтакті” він отримав від єпархії догану.
– Від мене у будь-якому разі вимагали б вибачень та визнання лояльності. Так зробити я не міг. На той час владика Питирим, архієпископ Сиктивкарський та Комі-Зирянський, був на повну силу “СВО”-шним. Він публічна особистість, розуміє свій статус та знає, як його слова впливають на людей. Багато хто думає: “Що скаже піп, те й добре”. І якщо він благословляє кровопролиття, публічно підтримує війну, значить, і він винен у цій крові. І я не бачу, у чому його відмінність від убивці. Його позиція дуже “патріотична”, і він чудово розуміє, скільки людей довіряє його авторитету.
Після того, як Фомін публічно висловив свою антивоєнну позицію, офіційне служіння для нього закінчилося.
– Церква такою стала не раптово, не 24 лютого. У ній вже була відсталість, обскурантизм. Нині церква тим паче готова обслуговувати режим, робити все, що йому вигідно. Для Росії церква – ідеологічний інструмент, – каже колишній священнослужитель.
Він каже, що відсторонення від церкви в якийсь момент позбавило його морального вибору: під час мобілізації йому не довелося благословляти людей на війну.
– Після подій у Бучі та інших новин з України я радикалізувався, хотів щось реально змінити, причому з високим ступенем небезпеки для себе. Але треба тверезо оцінювати свої можливості і розуміти, що людина несе відповідальність не лише перед собою чи перед народом. Він несе відповідальність перед близькими, друзями, перед тим майбутнім, в якому він зможе щось змінити на краще менш жертовним способом. Як говорив Селінджер, легко віддати життя в ім’я ідеї, але важко жити в ім’я ідеалів. Тому, де треба, краще бути тихим та спокійним. Краще робити хороші ставки, ніж погані, – каже Фомін.
Аркадій Фомін переконаний, що складні відносини з РПЦ виникли не тільки у нього як у священнослужителя, а й у багатьох віруючих у Росії. На його думку, РПЦ зараз переживає кризу і після закінчення війни їй доведеться зазнати змін.
