Нам, як християнам, належить осуджувати зло і гріх, але до ближніх, які грішать, слід виявляти милосердя і давати їм прощення, коли вони просять про нього.
Про це йдеться у проповіді Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Епіфанія в неділю сиропусну, прощену.
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні, у переддень Великого посту, хочу, щоби ми з вами особливо зосередили наші міркування на словах, які почули з Послання апостола Павла до Римлян. Бо вони є доброю настановою для нас протягом всього життя, але особливо тепер, коли ми стаємо на шлях посиленого постування та покаяння і духовного очищення.
«Так чиніть, – закликає нас апостол – знаючи час, що вже пора нам від сну встати. Бо нині ближче до нас спасіння, ніж коли ми увірували» (Рим. 13:11) Що Павло має на увазі? Про це свідчать нам попередні слова з тієї ж 13-ї глави його Послання: «Не залишайтесь винні нікому нічого, крім взаємної любови; бо хто любить іншого, той виконав закон. Бо заповіді […] містяться у цьому слові: «Люби ближнього твого, як самого себе» (Рим. 13:8-9).
Отже, апостол спонукає нас все робити з любов’ю. Вона повинна бути для нас певним еталоном, певним зразком, з яким ми повинні звіряти своє життя. Адже часто перед нами постає вибір, постає питання «як діяти?», на яке немає однозначної відповіді. У такому випадку зразок жертовної любові, яку явив нам Сам Господь Ісус Христос, повинен бути дороговказом і допомагати знаходити відповідь.
Минулого недільного дня, коли ми чули Господнє пророцтво про Страшний суд, з вуст Спасителя ми слухали про ті критерії, за якими Він звершуватиме виправдання або осудження людей в останній день земної історії. Цими критеріями якраз і є діла любові, діла милосердя до ближніх.
Нагодувати голодного, напоїти спраглого, зодягнути нагого, прийняти подорожнього, відвідати хворого чи ув’язненого – до всього цього спонукає нас любов. І якщо ми, як християни, знаючи Божу заповідь, не робимо такого, то це для нас самих має бути свідченням – чи в нас є та любов, до якої закликає нас Євангеліє? Бо коли ми справді любимо Бога, то за Його заповіддю, яку Господь Сам визначає як головну, ми повинні любити і ближніх своїх, і любити не узагальнено чи на словах, але і своїми ділами цю любов засвідчувати.
Так ми маємо робити завжди, але з власного досвіду духовного життя ми знаємо, що не виконуємо належним чином того, до чого покликані. Отже, час Великого посту, як час духовного зосередження, час покаяння, час для виправлення гріхів та помилок – це також і час до виявлення милосердя до ближніх.
Не лише більшість людей церковних, але навіть і далекі від церковного життя знають про те, що в час посту правилами передбачене обмеження у споживанні певного роду їжі. І дійсно, ми протягом посту утримуємося від їжі тваринного походження, щоби через це усмиряти свою плоть та навчатися стриманості.
Бо саме через нестриманість у їжі та відсутність послуху до Бога перші люди, Адам і Єва, згрішили, про що сьогодні ми особливо згадуємо за Богослужінням. Вони з’їли плід, який Бог заборонив їсти, тобто порушили заповідь стриманості, заповідь обмеження і посту, встановлену Богом заради їхнього власного блага і вдосконалення. Тож ми, коли постуємо і стримуємося в їжі, тим самим робимо дещо протилежне – ми виявляємо наше смирення перед Творцем, вчимося задовольнятися лише необхідним, стримуємо свої бажання, опановуємо свою волю та спрямовуємо її до добра.
Однак слід підкреслити, що правила посту, які стосуються їжі – не єдине, в чому полягає його зміст. І слова Писання, які ми нині чуємо, нагадують нам про це. Без діяльної любові, яку ми маємо виявляти до ближніх, наш піст може залишитися таким самим малоплідним, як піст фарисея з притчі, яким він хвалився перед Богом.
Також і без нашого покаяння обмеження в їжі буде лише голодуванням чи дієтою, але не справжнім постом. Голодував і блудний син з притчі, але причина його голоду була в його власних злих вчинках. І лише діяльне покаяння, сповідь у гріхах перед батьком, визнання своєї провини та її виправлення – допомогли йому.
Отже, дорогі брати і сестри, час посту, як нагадує нам настанова апостола Павла, це час, коли ми повинні більш пильно слідкувати за своїм життям, віддаляючись від діл темряви – пияцтва, розпусти, сварок, заздрощів; коли ми маємо справді зодягатися в Господа нашого Ісуса Христа i піклування про плоть не обертати на похотi (Рим. 13:14). Такий піст, сповнений не лише обмежень в їжі, але і наповнений покаянням та ділами милосердя – саме такий піст угодний Богові та приносить людині велику користь.
І ще на одній настанові апостола хочу зосередити нашу увагу, бо вона тісно переплітається з тим, чого навчають нас традиції православного посту. «Хто ти, – питає апостол Павло – що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. I буде поставлений, бо Господь має силу поставити його» (Рим. 14:4). Ці слова нагадують нам про дві важливі речі – про уникнення осудження інших людей та про необхідність прощати ближнім.
«Господи Царю, даруй мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого» – повторюємо ми багато разів протягом Великого Посту слова молитви святого Єфрема Сирина. Коли осуджуємо свої власні гріхи, коли бачимо їх та виправляємо – то чинимо благо і виконуємо волю Божу. Але коли ми самі є грішниками, а беремося осуджувати наших ближніх, то цим ми ніби засвоюємо собі ті права, які належать Богові.
Хіба ми не віримо, що Бог є всевідаючий, справедливий та всемогутній? Ми віримо в це! А якщо віримо, то маємо усвідомлювати, що Бог бачить гріхи всякої людини, Він справедливо діє щодо цих гріхів, даючи можливість людині покаятися в них і виправитися. Але коли людина цією можливістю нехтує, то Бог не полишає гріха без покарання.
Тому як християнам, нам належить осуджувати зло і гріх, але до ближніх, які грішать, слід виявляти милосердя і давати їм прощення, коли вони просять про нього. А навіть коли і не просять, то слід не шукати помсти і не розпалювати своє серце ненавистю, але віддати суд у руки Божі, знаючи, що Господь покарає тих, хто цього заслуговує, і Його суду та справедливої відплати не уникне ніяка людина.
Тому ми, самі будучи достойними осудження за наші власні гріхи, маємо бути милосердними і стриманими щодо наших ближніх, бо і ми самі потребуємо милосердя. І входячи в час посту ми маємо традицію просити прощення і давати його, щоби наші власні гнів та осудження не руйнували добрих плодів наших постових подвигів, як це сталося з фарисеєм з притчі, який вважав себе праведним, а митаря засуджував.
З такими думками, дорогі брати і сестри, увійдемо в час Великого посту. І нехай Господь благословить його добрими плодами для кожного з нас. Щоби звершивши все, що належить, ми не лише гідно приготувалися зустріти Світле Христове Воскресіння, але і піднялися на одну чи навіть кілька сходинок вище ліствицею духовною, яка веде від земного до небес, до вічного блаженного життя.
Амінь!
