Войовнича позиція керівництва Російської православної церкви на чолі з патріархом Кірілом, який ясно підтримав агресію Росії проти України, викликає нерозуміння та співчуття у православному світі. Проте відкрито засудити поведінку пов’язаного з Кремлем кліру – за винятком предстоятелів православної церкви в Україні – вирішуються небагато. Радіо Свобода представляє до уваги читачів інтерв’ю з митрополитом Дубнінським Іоанном, главою Православної церкви російської традиції у Західній Європі, чиї парафії переважно знаходяться у Франції та Швейцарії.
– Шановний митрополите Іоане, Росія воює проти України майже 9 років, після 24 лютого минулого року ця війна стала повномасштабною. З ким була Православна Церква російської традиції у Західній Європі весь цей час?
– Наша архиєпископія була заснована 1921 року Російською церквою. Нині вона поєднує віруючих різного етнічного походження, традиційно серед них чимало українців та росіян. Спосіб думок і взаєморозуміння важливі для людей. Неможливо було уявити війну між Росією та Україною. Адже у них не лише спільний кордон, багатьох жителів цих країн поєднують історія, православна віра, культурні звичаї та сімейні зв’язки. Багатьом нашим парафіянам це все зрозуміло та близько, ми завжди молилися за мир.
Довідка: Іоанн, митрополит Дубнінський
Жан П’єр Рене Марсель Реннето. Народився у 1942 році у французькому Бордо, у 22 роки прийняв православ’я. Закінчив Свято-Сергіївський богословський інститут у Парижі. Служив священником приходу храму Святої Великомучениці Катерини у передмісті Женеви Шамбезі. Настоятель собору Святого Алєксандра Нєвского у Парижі. У 2016 році обраний архиєпископом західноєвропейських парафій російської традиції. Це єпархія з особливим статусом у складі Московського патріархату Російської православної церкви, утворена у 1920-х роках навколо митрополита Євлогія. У 1931 році була прийнята до Константинопольського Патріархату, наприкінці XX століття мала статус Екзархату російської православної традиції у Західній Європі. У 2019 році патріарх Кіріл прийняв митрополита Іоана до свого єпископату.
Коли 24 лютого минулого року Російська Федерація жорстоко напала на Україну, це викликало сум’яття та жах у серцях людей. Того ж дня ми закликали парафії та віруючих зберігати єдність та молитися за всіх жертв цієї трагедії та за якнайшвидше відновлення миру в Україні. Мільйони людей бігли на Захід, щоб урятуватися від війни. Ми допомагали їм на місцях, зібрали та відправили кілька вантажівок із гуманітарною допомогою: ліки, одяг, товари першої необхідності. Церковні хори проводили концерти для біженців. Все це робиться й досі.
– Війну Росії проти України порівнюють за жорстокістю з Другою світовою, російська армія звинувачується у геноциді українців. Чи є тут паралелі зі злочинами гітлерівців?
– Змушений визнати з жалем, що тяжкість злочинів спонукає порівнювати цю війну Росії проти України з Другою світовою. Напавши на Україну, Росія прирекла українське населення на страждання. Руйнується інфраструктура України, малі селища та великі міста, наприклад Маріуполь. Розповіді свідків, страшні фотографії з Бучі, інших українських місць говорять про злочини російської армії. Російська пропаганда заперечує очевидне, проте постійно повторює тезу про необхідність відродження “русского міра”. Але Росія не має права оголошувати суверенні країни “Русскім міром ” і диктувати їм свою волю лише на тій підставі, що їй так хочеться. Це недопустимо. Тому що Україна – український світ, Польща – польський світ тощо. І тоді Росія вдалася до агресії, напала на Україну, як колись Гітлер напав на Польщу.
Проголошено геноцид українців, щоб оголосити чи замінити їх “русскім міром”. Злочин геноциду – серед найтяжчих у міжнародному списку військових злочинів. Депортація мирного українського населення вглиб Росії з метою його асиміляції, крадіжка дітей з метою насильно зробити їх “російськими” є порушенням Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Росія порушила багато міжнародних законів. І я вважаю, що її буде притягнуто за це до відповідальності.
– Як ви оцінюєте позицію, яку стосовно війни Росії проти України займають патріарх Кіріл та Російська православна церква?
– Позиція патріарха Кіріла відкривалася поступово. Мені боляче говорити, що спочатку там була цілковита тиша, ніхто нічого не сказав на високому церковному рівні на захист миру та проти війни. За мовчанням було обґрунтування війни та заклики до неї. 6 березня, у Прощену неділю, патріарх звернувся до віруючих у храмі Христа Спасителя у Москві. З його проповіді випливало: є виправдання кривавої, агресивної війни, це – ” метафізична боротьба ” в ім’я ” права стояти на стороні світла… ” .
І з цієї страшної проповіді виходить, що необхідність війни Росії проти України відкривається через “світло Христове, через Євангеліє”. За жодних обставин не погоджуся з таким прочитанням Євангелія. На моє глибоке переконання, місія церкви – “доброго пастиря” – бути миротворцем. У відкритому листі від імені віруючих нашої архієпископії я благав патріарха Кіріла клопотати перед російською владою про те, щоб вони якнайшвидше припинили жахливу та безглузду війну проти України.
– Але війна продовжується, хоча Владімір Путін – не вся Росія. Наважуюсь припустити, що і патріарх Кіріл – не вся Російська православна церква. Що ви думаєте про це?
– Згоден, Путін – не вся Росія. Щоб сталося лихо, яке ми сьогодні переживаємо, знадобився не один день. Міжнародна ізоляція Росії та кровопролитна війна проти України стали підсумком багаторічного правління Путіна. Щоб створити у населення відповідні настрої та “офіційну картину світу”, інформацію в Росії взято під жорсткий контроль влади. Телебачення, радіо, преса вбивають у голови людей ідеї про “перебудову “русского міра” та відродження “міфічної Росії” – Совєтського Союзу.
Настрій беззастережної лояльності задається і в Російській православній церкві. Мені гірко усвідомлювати, що значна частина кліру піддалася згубному плину течії, а ті, хто говорив проти війни, були негайно усунуті. Мабуть, чимало священиків дивляться іншими очима на “унікальне воскресіння Совєтського Союзу”, але підтримують патріарха Кіріла або мовчать, мабуть, через страх. Є в цій дивній “регенерації СРСР” щось моторошне, чи не так? Мене глибоко зворушило звернення Сергія Чапніна до архиєреїв РПЦ, в якому він благає протистояти брехні, припинити виправдовувати війну, закликати всіх до справедливого миру.
– З виступів патріарха Кіріла, як і з промов президента Путіна, також випливає, що Росія розпочала війну, щоб захиститися від “ЛГБТК і Загниваючого Заходу”. Яка ваша думка щодо аргументів Кіріла з цього приводу?
– Сумніваюся, що Росія – країна, якій доречно викладати уроки моральності іншим. Не кажучи вже про більш ніж непросту, трагічну спадщину і сьогоднішні важкі паралелі, поглянемо хоча б на сучасну статистику абортів, вона виводить Росію в європейські лідери. Тут є проблеми… от і ще ставлення до вразливих груп населення, наприклад до ЛГБТК… З такою термінологією я хотів би бути обережнішим. Однак, так, ви маєте рацію, в тому числі і це транслюється з Москви як привід вести Росію на війну.
Сьогодні я прочитав в інтернеті, що вчора, за один лише день, було вбито тисячу російських солдатів. Загибель одного людського життя – страшне лихо, а тут десятки тисяч! Що ж чують молоді чоловіки перед відправкою на фронт: “Ви будете спасенні, якщо вас уб’ють за те, що ви захищаєте бачення Росії, яка несе на Захід “моральність” та “слова добра”, ваші гріхи будуть прощені!” Притому солдатів закликають боротися з “декадентським заходом”, для “порятунку “русского міра”. Щось подібне можна почути серед смертників у радикальних ісламських рухах, але з вуст патріарха таке чути неприйнятно і нечувано.
Тут нам треба чітко визначитися, що європейські країни – світські та демократичні держави. Людство довго до цього йшло, демократія дозволяє кожному бути собою. Якщо ми вже заговорили про “шлюб для всіх” , то особисто мені в цьому бачиться щось смішне. Тому що досі ще не траплялося, щоб одностатевий союз виробляв потомство. Для того, щоб зачати нове життя, все ще потрібна спілка двох різних статей. Це і є шлюб, на мій погляд. Однак ми не маємо права змушувати людей жити інакше, ніж їм хочеться.
Історія пам’ятає примус людей до способу життя проти їхньої волі, наприклад, у концтаборах. Третій рейх це робив під прапорами націонал-соціалізму. Путінська Росія застосовує для подібних цілей власне трактування “християнської моралі”, тоді як дуже багато росіян є атеїстами, сповідують іслам чи інші релігії. Спрощений, однобічний погляд на такі складні питання не обіцяє нічого доброго.
Я написав патріарху Кірілу листа: “Святість, всю любов, яку західний світ відчував до Росії, Ви боляче поранили, тому що тепер Росія, яку ми любимо, Росія, яка нас вигодувала, яка дала нам прекрасних письменників і духовність, ця Росія низько впала у наших очах… Це не та Росія, яку ми любимо, це спроба реанімації іншої Росії, радянської, тепер у нас трагічний погляд на Росію, ми боїмося, що ця нова Росія самознищиться і впаде у своєму поверненні до радянського духу, що й спостерігається зараз”.
– Як впливають на взаємини християнських церков слова та вчинки патріарха Кіріла щодо війни Росії проти України?
– Думаю, що патріарх Кіріл зробив велику стратегічну, політичну та церковну помилку, бо у результаті він опинився на узбіччі християнської церкви. Коли наша архиєпископія три з половиною роки тому поєднувалася з Російською православною церквою, ми могли вести діалог. А тепер ми бачимо, що поведінка патріаршого престолу політизована. Церкви опинилися в дуже складній ситуації, бо наблизитись до патріарха Кіріла означає зараз – ризикувати.
Ми повинні прагнути бути реалістами завжди, а в цей трагічний час тим більше, адже на війні щодня гинуть солдати та мирні жителі. Підтримувати зараз зв’язок із Росією, із Московським патріархатом не дуже просто. Наша архиєпископія повинна суворо дотримуватися церковних канонів, але водночас не змішувати політику Росії та політику патріарха всієї Русі. Ми змушені постійно тримати дистанцію, допомагаючи, беручи участь у наданні допомоги тим, хто страждає від війни.
Ми маємо вказівку не співслужити з іншими церквами, особливо з Константинопольським патріархом. Ускладнилися стосунки між православними церквами, можна навіть сказати, що погіршилися екуменічні відносини – і католики, і протестанти бачать, що в Російській православній церкві дуже політизований патріарх. Москва заявляє про єдність, але фактично руйнує її. 27 травня минулого року Собор Української православної церкви заявив про повну самостійність та незалежність від РПЦ. Це дуже сумно.
– Якою є ваша позиція щодо майбутніх відносин вашої архиєпископії з РПЦ, яка відкрито підтримує війну Росії проти України? Чи може Архиєпископія західноєвропейських парафій російської традиції залишатися у складі РПЦ?
– Відносини нашої архиєпископії з Російською православною церквою канонічні, єпископ служить у зв’язку із Синодом. Я вважаю, що такий зв’язок – саме зв’язок із Синодом, а не з конкретною людиною. Рішення 2019 відновило єдність Архиєпископії західноєвропейських парафій російської традиції з Російською православною церквою. І є надія, що не всі члени Священного синоду поділяють односторонній погляд патріарха на війну Росії проти України; навіть якщо вони цього не говорять відкрито, можливо вони думають так. Отже, ми залишаємось разом із синодом і не займаємось політикою в нашій єпархії – неприпустимо використовувати амвон у політичних цілях. Ми не займаємось політикою і в нашому соборі Алєксандра Нєвского у Парижі. Але ми молимося за мир, молимося за наших українських братів та сестер, на яких напала Росія, у міру сил допомагаємо їм і зберігаємо зв’язок зі Священним синодом РПЦ.
– Церква покликана бути миротворцем та припиняти війни. Що робиться вже – зокрема, вашою архиєпископією – і що потрібно зробити ще, щоб зцілити рани страждаючих людей?
– Місія церкви має бути місією миру. На жаль, ми переконалися, що місія миру не близька Московському патріархату. Ми благали патріарха Кіріла просити цивільну владу вжити заходів для якнайшвидшого досягнення миру. На жаль, він сам виявився залученим до процесу війни, було прикро бачити його в нарядах військового зеленого кольору, що закликає віруючих до самопожертви. За що? Щоб захопити шматок землі чи придушити українців? Хіба у цьому місія церкви? Для мене це велике питання та джерело внутрішнього страждання, коли церква закликає до війни, навіть до “метафізичної”. Казус у цьому, що ” метафізичну війну ” кожен із нас веде проти своїх пристрастей. А Росія веде проти України реальну війну – там насильство, катування, смерть, людське страждання, всі тяжкі людські пристрасті,
І це відбувається після тих численних жертв, які принесли сповідники за радянських часів, у період гонінь на Російську православну церкву. Знаєте, ми завжди схилялися перед цією жертвою, святістю церкви, яка виникла в радянський період, а зараз цю святість знищують змовою з владою, яка так схожа на радянську, яка вбила мільйони людей. Ми маємо мільйони сповідників. Я говорю: ми йдемо по крові наших мучеників.
Кров мучеників закликає до миру, любові між народами. Українці вже сильно постраждали за радянських часів від голоду, концтаборів, воєн. Багато народів за радянських часів постраждали. А тепер це повторюється. Як правильно залікувати рани? Становище Московського патріархату трагічне. Рани можуть бути зцілені лише смиренністю. Але в кого вистачить смирення зцілити глибокі рани, завдані війною? Війна завжди породжує жорстокість та ненависть. Зараз росіяни вбивають українців, українці захищаються та вбивають росіян… Що може їх примирити та залікувати рани? Це займе багато часу, і насамперед потрібно багато співчуття з обох сторін.
Думаю, єдине, що допоможе зцілити глибокі військові рани – повернення до колишніх кордонів, як рекомендує Організація Об’єднаних Націй. І тоді, можливо, рани поступово затягнуться, загояться. На це потрібно кілька поколінь. 24 лютого 2022 року почався час ненависті та насильства між двома близькими народами, які стали ворогами, як біблійні брати Каїн та Авель.
