Один тиждень відділяє нас від початку Великого посту. І сьогодні, на відміну від попередніх недільних днів, ми чуємо з Писання не притчу, але пророцтво Господнє, яке спонукає нас до діяльної любові та милосердя.
Про це сказав Предстоятель ПЦУ у своїй прововіді сьогодні. Далі її повний текст.
“У попередні неділі ми чули притчі про митаря і фарисея та про блудного сина. Господь через узагальнені образи подавав нам настанову щодо молитви та покаяння, заохочував до смирення, застерігав від гордості. Сьогодні ми чуємо з Євангелія вже не притчу, але сповіщення про істинне майбутнє, про події, які справді мають статися в час завершення нинішньої історії людства. Бо притча, як спосіб сповіщення Божого одкровення, є алегорією. А нині ми чуємо пророцтво – це вже не алегорія, а безпосереднє звіщення знання про майбутні події.
Чому слід підкреслити це? Для того, щоби ми глибше усвідомили значення почутих нині з Писання слів. Бо вони вказують нам не на символи, знаки або образи, а на реальність, хоча і не здійснену ще, бо ця реальність станеться в майбутньому.
Господь наш Ісус Христос справді прийде вдруге, але прийде не у смиренні, як це було в євангельські часи Його земного життя, а у повноті Своєї величі та слави, як Цар і Вседержитель. Писання у багатьох місцях явно вказує на це. А сповідання істини про друге пришестя є непорушним догматом, про що згадуємо у нашому Символі віри.
Син Божий прийде у славі не просто для того, щоби явленням Своєї величі вразити народи і посоромити невірних та їхнє суєтне пустослів’я, яке заперечує буття Боже і відкидає істину Євангелія. Христос прийде для того, щоби покласти край дії гріха, остаточно зв’язати зло, подолати смерть і воскресити всіх померлих, звершити суд над дияволом і над тими, хто служив йому і чинив за волею лукавого. Тож друге пришестя буде не просто величним видовищем, надзвичайність якого теж провіщена у Писанні, коли славу Божу можна буде бачити в небесах на весь обшир виднокола.
Однак і сама ця велич та винятковість теж є важливими ознаками істинного другого пришестя. Бо вони застерігають християн від омани лжепророків, від появи неправдомовців, які видаватимуть себе за Христа. Адже від часу Вознесіння Господнього і дотепер багато являлося обманщиків, які казали, що вони – Христос, Який прийшов знову. І ще багато таких з’явиться до кінця віку. Але нікому з них не можна вірити, бо ми знаємо, що друге пришестя буде не таємничим, буде сповіщене не тільки для обраних, але через славу та велич Божі буде явлене одночасно для всього світу: для вірних і невірних, для живих і навіть для померлих, які при цьому воскреснуть.
Наступна істина, яку слід підкреслити в наших роздумах над почутими нині словами Євангелія, це те, що друге пришестя і кінець світу – не трагедія і загроза, як часто сприймають це пророцтво в масовій культурі, але привід для радісної надії. Бо коли кажемо «кінець світу», то для багатьох цей вираз означає катастрофи, природні катаклізми й руйнування, суспільні заворушення і війни між народами, смертоносні пошесті та інші подібні речі. Християни також при цьому згадують про сповіщене нетривале, але надзвичайно жорстоке панування у світі антихриста – людини, яка з допомогою сатани зосередить у своїх руках владу над людством та піддаватиме Церкву і її вірних неймовірному гонінню.
Справді, про все це теж сказано в Писанні і ознаки наближення кінця світу – саме такі, страшні та трагічні. Але це – ознаки, а не самий кінець світу і не його сутність. Бо історія світу цього завершується не трагедією, не хаосом і руйнуванням, не пануванням зла через владу антихриста. Історія світу цього завершиться торжеством істини, явленням Сина Божого, перемогою над злом, поразкою диявола і всіх його слуг.
Кінець світу означатиме і кінець тимчасової смерті, бо в час пришестя Христового всі мертві оживуть, відбудеться загальне воскресіння. Силою Божою безсмертні душі з’єднаються з оновленими тілами для життя вічного, все людство переміниться. І кожна людина, починаючи від Адама і завершуючи останнім немовлям, зачатим у ті майбутні дні, але ще навіть не народженим – всі постануть перед Господом Ісусом Христом. Постануть для суду, який іменується страшним.
Чому цей суд – страшний? Він страшний не в тому значенні, в якому ми вживаємо цей прикметник зазвичай, коли хочемо вказати на щось, що нас лякає. Страшним він називається тому, що він – остаточний і незмінний. Бо всякий суд, не лише людський, але навіть і Господній, до того часу може ще бути зміненим. До винесення остаточного вироку грішники ще мають надію на милосердя Боже. Але після Страшного суду на злодіїв чекають муки вічні, а на праведників – вічне блаженне життя.
До чого нас має спонукати знання цих істин про майбутні події? Хіба лише до страху? Чи до простого очікування? До намагання побачити в поточній історії знаки того, наскільки ми близькі до кінця світу? Ці знання мають спонукати нас до покаяння в наших власних гріхах і до діяльної любові.
Бо будемо ми боятися чи ні, будемо усвідомлювати неминучість кінця світу цього чи будемо легковажно ставитися до цих пророцтв – від цього реальність, сповіщена Писанням, не зміниться. Христос у належний час прийде у славі, Він буде судити живих і мертвих, Його Царству не буде кінця. Праведники успадкують це Царство і як діти Божі будуть жити вічно у блаженному єднанні з Небесним Отцем. А грішники будуть остаточно осуджені та успадкують страждання, призначені для диявола і його слуг.
Тож нам слід не над тим розмірковувати, станеться кінець світу чи ні, і як скоро він наступить, але над тим, щоби в час остаточного суду Божого ми були серед тих, кого Христос поставить праворуч Себе, а не ліворуч, як ми нині чули з Євангелія. Бо праворуч будуть поставлені праведники, а ліворуч – ті, хто підлягатиме засудженню.
І за якими ознаками буде звершуватися остаточний суд? Господь подає ці ознаки, які узагальнено можна назвати виявом діяльної любові до Бога через любов до ближніх. Спраглого напувати та нагодувати голодного, дати одяг нагому, прихистити подорожнього, відвідати хворого і ув’язненого, послужити всякому, хто потребує милосердя і допомоги – ось як виявляється любов до ближніх, яку Христос оцінює як здійснену щодо Нього Самого.
У останній великий день історії світу цього Син Божий прийде у величі Своєї слави. Але до кожного з нас Він приходить протягом нашого життя в образі глибокого смирення, в образі немічних, стражденних і потребуючих. Важко, навіть неймовірно не визнати Сина Божого для тих, хто побачить всю славу Царя, коли Він явиться в небесах, оточений ангелами. Але Господь дає нам нагоду визнати Його не через страх від величі, але через жертовну любов.
Хтось може сказати, що він не був навчений словам Писання, не пізнав науки Церкви, що він не бачив достойних прикладів праведного життя і тому не виконав заповідей, як належить. Так, можливо в силу різних обставин ти не побачив Христа. Але хіба ти не бачив немічного і потребуючого? Не бачив голодних, безпритульних? Не бачив втікача від війни та насильства ворожого, який втратив все через злобу і жорстокість чужинців, які зруйнували його дім? Хіба протягом твого життя не зустрічалися тобі ті, хто потребував любові та милосердя?
Кожна людина бачила таких і у житті кожного вони зустрічаються. І навіть якщо ти не знав заповідей, не читав Євангелія, не прийшов до істинної віри – хіба голос совісті не було дано тобі? Хіба в твоєму серці не лунав голос природного співстраждання, який закладений Творцем в душу кожної людини? Якщо ти бачив потребуючих – то за словом Євангелія, яке нині ми чули, ти точно бачив Христа. І все, що ти зробив або не зробив для того, хто потребує милосердя – ти зробив або не зробив для Сина Божого.
І в цій істині – завершення наших роздумів над почутими нині словами про Страшний суд. Господь судитиме все людство не за таємничими і незрозумілими критеріями, не довільно, але звершить суд за простою ознакою любові до ближніх, яка є виявом і любові до Бога.
Про це ми маємо пам’ятати завжди. Але особливо згадуємо про це напередодні Великого посту для того, щоби спонукати себе до двох речей – до покаяння у гріхах і виправлення, та до діяльного милосердя. Бо піст полягає не просто в тому, щоби більше молитися, каятися в гріхах, утримуватися від певного роду їжі. Все це – важливі складові посту, але ними він не вичерпується. Справжній піст, угодний Богові, повинен бути сполучений з ділами любові, ділами милосердя, з турботою про ближніх у їхніх потребах.
Такого доброго посту я бажаю всім нам, дорогі брати і сестри! Щоби ми і в дні святої Чотиридесятниці, і у всі дні нашого життя примножували діла благі, плодом яких буде вічне життя, успадковане в Царстві Отця нашого, що на небесах. Амінь.”
