15 лютого у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію з нагоди Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа у співслужінні єромонаха Іова Височанського та диякона Івана Петрущака.
Про це повідомляє Місія «Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні».
Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками. Також єпископ Михаїл звершив таїнство Хрещення.
Cвято Стрітення – це свято зустрічі людини з Богом. Коли навіть звістка про те, що людина помре, якщо вона помре з Богом, вона є втішеною, вона є радісною. Бо хто є більше Бога? Ніхто. На цьому наголосив єпископ Михаїл, розпочинаючи своє чергове повчання з нагоди Стрітення Господнього.
Промовляючи до вірян, що в середу, 15 лютого прийшли на Богослужіння, єрарх наголосив на тому, що «ми в нашому житті покликані усвідомлювати, що кожного дня ми з вами зустрічаємось з Богом».
«Дуже дивно іноді бачити, коли люди приходять, стають на молитву в храмі з таким сумним виглядом, з таким вже злісним часом виглядом, що вони ніби прийшли не до Бога, а прийшли з’ясовувати стосунки з тими, хто їх образив», – сказав єпископ Команський, додаючи, що дія духу Божого, дія благодаті Божої завжди проявляється в радості.
Далі екзарх Вселенського патріарха в Україні вказав на те, що ми не відбуваємо важку повинність, коли живемо християнським життям. «Ми здобуваємо для себе знаряддя для спасіння не тому, що це треба Богу – зовсім ні – це потрібно нам, щоб краще усвідомити хто ми є, щоб краще усвідомити в Кого ми віримо, як ми повинні жити», – сказав єпископ Михаїл, підкресливши, що в нас на небі є люблячий Батько, який чекає кожного з нас.
«Отож вірмо Богу, радіймо від спілкування з Ним, несімо своїм життя радість і іншим людям, являючи для них приклад слідуванню слова Божого», – підсумував владика.
Повний текст проповіді нижче
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Сьогодні ми з вами святкуємо свято Стрітення Господнього, про яке щойно ми чули в Євангелії. Коли батьки Господа Ісуса Христа, Пресвята Богородиця Марія і Праведний Йосиф Обручник принесли Немовля Ісуса до ветхозавітного Єрусалимського храму, щоб виконати те, що було прописано законом Мойсеєвим над кожним первістком чоловічої статі, що народжувався в сім’ї. І особливо ми бачимо, що навіть у цій події, яка по суті робилася багато разів, щодня, над кожним первістком в тому Єрусалимському храмі, навіть тут, ця подія, нібито звичайна, має велику особливість, оскільки принесли самого Господа – Творця неба і землі.
Ми знаємо з вами, що все до чого тільки торкається Господь, є благословенним. Господь благословляв навіть перші дні творіння. Все було благословенне. І сьогодні, як співаємо в піснеспівах цього свята, коли старець Симеон взяв немовля Ісуса на руки, то Господь благословив і його руки.
Чуємо з Євангелія, що Симеон був дуже літньою людиною, яка чекала втіхи Ізраїлевої – тобто пришестя Месії, але Господь пообіцяв йому в одкровенні, що він не помре, поки не побачить Спасителя світу. І ось він побачив, взяв Його на руки, благословив Його, отримав благословення від Нього і що ж ми чуємо? Радісний зойк, радісний вигук: “Нині відпускаєш раба твого, Владико”. Він знав, що після цієї зустрічі він помре. Він вже піде з цього світу, але оскільки він взяв на руки самого Господа, навіть це усвідомлення, що він має померти невдовзі, викликало в нього радість.
Одже свято Стрітення – це свято зустрічі людини з Богом. Коли навіть звістка про те, що людина помре, якщо вона помре з Богом, вона є втішеною, вона є радісною. Бо хто є більше Бога? Ніхто. Випадок Симеона Богоприїмця є особливим. Ми ж покликані усвідомлювати, що кожного дня ми з вами зустрічаємось з Богом, для того, щоб жити. А чи приносить це нам радість? Дуже дивно іноді бачити, коли люди приходять, стають на молитву в храмі з таким сумним виглядом, з таким вже злісним часом виглядом, що вони ніби прийшли не до Бога, а прийшли з’ясовувати стосунки з тими, хто їх образив.
Натомість ми бачимо, що дія духу Божого, дія благодаті Божої завжди проявляється в радості. Ми спілкуємось з Небесним Батьком, який нас любить. То чому ж ми не радіємо, коли стаємо на молитву? Чому ж ми не радіємо, коли починається піст? Бо іноді можна почути, що люди кажуть: “Ну коли ж піст закінчиться?”, або “Які ж то довготривалі молитви”. Це ж ми не відбуваємо важку повинність, ми здобуваємо для себе знаряддя для спасіння не тому, що це треба Богу – зовсім ні – це треба нам, щоб краще усвідомити хто ми є, щоб краще усвідомити в Кого ми віримо, як ми повинні жити, до чого ми покликані. І ось ця радість – дійсно радість від спілкування з Богом наповнює серце людини, яка щиро до Нього звертається, яка щиро в Нього вірить, яка щиро намагається виконувати Його заповіді. Пам’ятаймо про це дорогі друзі, що одною з найперших ознак щирої віри в Бога – це є радість від спілкування з Богом.
Згадаймо також слова Євангелія: “Умий лице твоє”, тобто прикраси себе, коли виконуєш заповіді, прикраси себе радістю. Радіймо від того, що Господь приймає нас. Радіймо від того, що Господь вислуховує нас. Не забуваймо, що ми є діти Божі. Це дуже важливо і дуже особливо для кожного з нас знати, що в нас на небі є люблячий Батько, який чекає кожного з нас і разом з тим, кожного разу, кожного дня, коли ми зустрічаємось з іншими людьми, ми також можемо являти для них образ Бога і образ, який вони побачать в нас, залежить виключно від нас.
Чи принесемо ми цим стрітенням, цією особистою зустріччю з іншими людьми їм радість чи смуток. Чи покажемо їм добрий приклад, чи ми явимось для них паплюжниками своєї віри, паплюжниками Імені Божого – залежить виключно від нас.
Отож вірмо Богу, радіймо від спілкування з Ним, несімо своїм життя радість і іншим людям, являючи для них приклад слідуванню слова Божого, життя згідно Євангелія і перебування в Божій любові, щоб завжди в нашому серці була ота радість, яка була у старця Симеона, навіть перед смертю, від того, що він отримав благословення тримаючи на руках Спасителя, творця Світу.
Хай ця радість завжди буде з нами, хай надихає і допомагає нам жити по християнське.
