У селі Дорошівці в сім’ї священника храму святого Василія Великого ПЦУ Віталія Мензака двоє дітей пов’язали своє життя з військовою службою. Син служить у спецпідрозділі Державної прикордонної служби України, а донька – курсантка і вже другий рік навчається у Національній академії прикордонної служби України, повідомляє «Молодий Буковинець».
«Я багато разів собі нагадував і перечитував книгу Суддів, як Гедеон, за Божим наказом, набирав військо для битви з медіанитянами. Тому слова Божі: „…хто боязкий несміливий, той нехай повернеться назад…“ зробили свою справу у батьківському благословенні на військову службу», ‒ розповідає священник Віталій Мензак.
«Сину 26 років, ще у 2013 році перед початком АТО, він обрав нелегкий шлях, і вступив до академії прикордонної служби, що в Хмельницькому. Відтоді він став обороняти державу. Від початку повномасштабної війни хлопець служить у Державній прикордонній службі України. Сам батько військових безпосередньо був учасником антитерористичної операції у 2014-2015 роках як капелан. Згадує дні служби як одні з найболючіших та найскладніших».
«Коли розпочалася АТО, я разом з отцем Юрієм Кавюком, який був ініціатором капеланського руху на Буковині, та отцем Марком вирушили на схід України і займалися спочатку волонтерством, а надалі служили в 28-ій та 30-ій окремих механізованих бригадах. Коли приїхав звідти, не хотів розповідати дітям, що таке війна, проте час сам дав зрозуміти, що це», ‒ каже пан Віталій.
«Напише плюсик – то все добре…»
За словами отця Віталія, про початок війни він разом з дружиною дізнався від сина. Той удосвіта зателефонував зі словами: «Тату, почалася війна».
«Пам’ятаю, старший зателефонував тоді о 04:30, повідомив про це і вже під вечір надіслав відео, де було видно, що він разом з побратимами на БТРах виїжджає на місце призначення. Донька тоді була на навчанні в Хмельницькому, але через масовані обстріли росіян їх мусили звідти відвести», ‒ згадує священник.
Разом із парафіянами села отець Віталій неодноразово допомагав сину та його батальйону. Вже після другого тижня парафіяни разом придбали тепловізор та далекомір для воїнів.
«Військову допомогу я відвозив з товаришем, та коли побачив свого сина, було складно його впізнати, зарослий, мало говорив», … ‒ розповідає отець Віталій.
У перші дні повномасштабної війни батькові та матері зв’язатися з дітьми було проблемно.
«З донькою проблем немає, кожен день спілкуємося, а з сином – рідко. Напише плюсик, то вже значить, що з ним все добре. Разом із дружиною тішимося кожному дзвінку, ‒ зазначає Віталій Мензак. ‒ Син нічого не розповідає, лише каже, що їздить у відрядження, та й не розпитую особливо, бо розумію, що то таке… Мені головне знати, що з ним і побратимами все добре.
Об’єднує любов до України
Отець Віталій та добродійка Наталія Мензаки пишаються своїми дітьми, кажуть, що діти у них різні за характерами, але є у них і спільне – то їхня любов до Бога та Батьківщини.
«Як син, так і донька свідомо обрали свій шлях, їм подобається служба. Вікторія завжди була наполегливою, до кінця йшла до своєї цілі. Деколи була різкою, проте справедливою», – каже отець Віталій.
«Син і донька є різними, але їх об’єднує любов до України, народу і ненависть до предвічного ворога. Кожен з нас живе заради дітей, і ми це підсвідомо розуміємо, відкидаючи на задній план себе. Якщо запитати в кожного із нас, щоб ти віддав за своїх дітей? Без сумніву, батьки б пожертвували навіть своїм життям. А тут ти бачиш, що твої діти готові віддати своє життя за всіх нас. Як тут триматися? Тільки з надією на Бога, щоб подав їм уміння, мудрості та відваги у боротьбі із загарбниками. Щоб мали віру в Бога і в те, що ми переможемо. Ми боремося не просто проти окупанта, а проти ворогів Божих. Бо Бог не в силі, а в правді! Тому моліться завжди за наших воїнів. Може, саме ваша молитва врятує їх. Завжди пам’ятайте слова Бісмарка, що війни виграють сільські священники і сільські вчителі. Хай Господь усіх благословить!», – підсумував священник ПЦУ.
