Всякий гріх – отрута. І як мала частина отрути, покладена в добру їжу чи пиття робить їх небезпечними, так і гріх, який укорінився в душі поруч з добрими ділами – нищить їх.
Про це зазначив у своїй проповіді Блаженнійший митрополит Київський і всієї України Епіфаній у двадцять восьму неділю після П’ятидесятниці.
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми чуємо читання з 3-ї глави Послання апостола Павла до Колосян. В ньому міститься заклик: «А тепер ви відкладіть […] стародавню людину з ділами її та [вдягніться] у нову» (Кол. 3: 8 – 10). Апостол перелічує ознаки «стародавньої» людини: це блуд, пристрасть, користолюбство, гнів, лютість, злість, лихослів’я, лайливість уст (Кол. 3: 5, 8). Як противагу цим поширеним серед людей гріховним звичкам та пристрастям апостол Павло вказує на чесноти, які характеризують «нову» людину. Ними є: милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння, любов, мир Божий, вдячність (Кол. 3: 12, 14 – 15).
Ми знаємо з Писання, що «відплата за гріх – смерть, а дар Божий – життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 6: 23). Гріх віддаляє людину від Бога, Який є джерелом життя. Втрачаючи єднання з цим джерелом грішник втрачає життя так само, як пересихає потік, який втратив доступ до наповнення джерельною водою.
Тобто з одного боку всякий гріх, як переступ Божого закону, є злочином, і тому вимагає покарання. Але з іншого боку це покарання гріх несе сам в собі. Він подібний до отрути, яку заборонено споживати. Хто порушить цю заборону, той не тільки виявляє непокірність припису, але й шкодить сам собі, вживаючи смертоносну речовину.
Всі ми є підвладними дії гріха. Ви чули не раз під час заупокійного богослужіння слова молитви: «немає людини, що жила би і не згрішила». Це є істина, і єдиною абсолютно безгрішною Людиною є Христос, бо Він є Син Божий. Саме тому, як наслідок впливу гріха на людство, всі ми помираємо – хтось раніше, хтось пізніше, хтось від чужого насильства, хтось від нещасного випадку, хвороби чи старечої немочі.
Один Христос є безгрішним, і тому Він має силу і владу, як Божий Син, дарувати нам життя вічне. Він, як джерело життя безкінечного, може наповнити струмок нашого буття водою живою – Своєю благодаттю і цим відновити нас.
Отже, якщо сказати простими короткими словами, то без Христа ми мертвіємо, а з Христом – оживаємо.
Повертаючись до початку наших роздумів, ми маємо можливість за зовнішніми ознаками зробити висновок – наближаємося ми до Христа чи віддаляємося від Нього, примножуємо в собі духовне життя чи духовну смерть.
Ці ознаки апостол Павло уподібнює до одягу. Як ми за одягом зазвичай даємо певну оцінку людині, її звичкам, життєвим обставинам, так і за виявом наших справ, добрих чи злих, ми можемо дати оцінку тому, в якому становищі ми перебуваємо, до чого схиляємося. «Бо всяке дерево пізнається за плодом своїм – каже Господь – не збирають смокви з терня і не знімають винограду з чагарника» (Лк. 6: 44).
Це стосується і нас: якщо бачимо ми в собі пристрасть, користолюбство, гнів, лютість, злість, лихослів’я – все це ознаки того, що ми є ще певною мірою «стародавніми» людьми, тобто такими, якими були грішники до пізнання Христа. І навіть якщо хтось думає про себе, що він чи вона є охрещені в Церкві, визнають буття Боже, приходять на богослужіння та дотримуються певних правил, але водночас бачать в собі всі ці гріховні ознаки – то для таких слова апостола Павла є попередженням. Бо ці гріховні ознаки свідчать, що маючи зовнішність християнина, людина насправді повертається до старого, до того, що вона мала відкинути, що повинно було померти, залишитися в минулому.
І навпаки – ознаками істинного оновлення, правдивого звільнення від влади гріхів, ознаками правдивого життя, яке дає Христос, є загадані раніше чесноти. Всі вони виростають з віри, як виноградні плоди зростають на лозі. А сукупністю всіх цих чеснот апостол Павло називає правдиву жертовну любов.
Тому з одного боку нам, як християнам, належить пильно дбати про примноження і зміцнення своєї віри. Бо якщо не матимемо її або вона буде слабкою чи пошкодженою – то не матимемо і плодів віри, якими є чесноти. Тоді наше духовне життя буде подібне до лози, яка втратила зв’язок з корінням і не отримує поживних речовин – така лоза буде засихати і не здатна буде плодоносити. А якщо будемо дбати про чистоту і зміцнення віри – тоді вона буде давати рясні плоди у вигляді чеснот і добрих діл.
З іншого боку, коли ми знаємо, які діла є добрими і яких чеснот нам слід досягати, то дбаючи про їхнє примноження ми тим самим поглиблюємо свою віру, утверджуємося в добрі та виробляємо стійкість проти спокус зла.
Отже, дорогі брати і сестри, з сьогоднішнього повчального слова Писання ми бачимо, як тісно пов’язане в нас внутрішнє та зовнішнє. Справи наші, як одяг на людині, як плоди на дереві, свідчать про наш внутрішній стан. А наш духовний стан, наше бажання повернутися до «стародавньої людини» чи навпаки, оновитися у Христі – визначають наші вчинки. А ці вчинки, у свою чергу, виявляють назовні у ділах гріховних чи у справах доброчесних те, ким ми є і в якому напрямку рухається наше буття – до Бога чи від Нього.
Тому нам слід бути уважними до себе, до своїх слів та вчинків. Бо як певний біль або інші негативні зміни в тілі дають нам вказівку на хворобу, допомагають встановити вірний діагноз та розпочати корисне лікування, так і усвідомлення нами того, які гріхи ми робимо – допомагає нам звільнитися від них, очиститися, вилікуватися.
А чесноти, до яких закликає апостол Павло і які є ознаками «нової людини» – милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння, любов, мир Божий, вдячність – всі вони подібні до вказівників на шляху, які спонукають нас до вірного вибору дороги. Вони подібні до еталонних зразків, з якими звіряється якість. Знання про одне й інше у сукупності допомагає нам досягати довершеності.
І доки бачимо в собі наявність однієї або кількох ознак «стародавньої» людини – то не слід нам заспокоюватися наявністю деяких чеснот або окремих добрих діл. Бо як ми вже сказали раніше, всякий гріх – отрута. І як мала частина отрути, покладена в добру їжу чи пиття робить їх небезпечними, так і гріх, який укорінився в душі поруч з добрими ділами – нищить їх.
Тож, дорогі брати і сестри, закликаю всіх нас бути пильними до свого духовного життя, не давати собі повертатися до «стародавньої» людини, але постійно дбати про своє оновлення, примножуючи чесноти та добрі справи.
Амінь.
