З 6-ї глави Послання апостола Павла до Ефесян ми дізнаємося кілька важливих настанов, на яких нині зосередимо наші роздуми. Про це у своєму слові до прихожан сказав митрополит Епіфаній.
Даліі наводимо повний текст його проповіді:
Звернімо увагу на слова: «Наша боротьба не проти крови і плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних» (Еф. 6:12). Ці слова мають подвійне взаємно пов’язане тлумачення.
Під «плоттю і кров’ю» слід розуміти наші власні плоть і кров, тобто наше тіло, нашу тілесну природу і загалом матеріальний світ, але також, зокрема, слід розуміти інших людей.
Під начальством, владою, світоправителями віку цього, духами злоби піднебесними слід розуміти диявола і підлеглих йому бісів, тобто ангелів, які згрішили, відпали від Бога і були скинені з небес. Вони є істотами нематеріальними, безтілесними, тому іменуються духами.
Відтак значення слів апостола Павла полягає в тому, що для нас, християн, істинним ворогом, з яким ми повинні боротися, істинним супротивником є не наше тіло чи загалом матеріальна природа, світ видимий, і справжніми ворогами є не інші люди, в яких Господь закликає нас бачити ближніх своїх, але нашим єдиним правдивим ворогом є диявол і його прислужники біси, духи злоби.
З книги Діянь Апостолів та з послань апостола Павла ми знаємо, що одним з головних питань, яким приділяла увагу перша Церква, було питання подолання помилкових, неправдивих поглядів, які мали своїм джерелом з одного боку вчення язичницької філософії, а з іншого – передання юдейських старців. Адже молода Церква в апостольський час складалася з тих, хто увірував у Христа, бувши до того юдеєм, і з тих, хто навернувся до істинного Бога від ідолопоклонства та язичництва.
Відповідно на неофітів, тобто новонавернених, мали вплив погляди, поширені в тих середовищах, до яких вони раніше належали. І апостоли, зокрема і святий Павло, приділяють багато уваги тому, щоби подолати ці помилкові уявлення, не дати їм проникати в церковне життя і змішуватися з істинним євангельським вченням.
Для античної еллінської філософії, яка у вигляді різних шкіл та напрямків набула значного поширення, був характерний дуалізм, тобто протиставлення матеріального і духовного. Дух вважався належним до вищого, божественного світу. А матерія та всі її прояви вважалися належними до нижчого, злого начала. Відтак поширені були уявлення, що джерелом зла є сама матеріальність, тілесність людини, і мета її життя – досягти чистоти духу через звільнення від залежності від матерії.
Біблійне одкровення про творення світу цілком заперечує таке ставлення до матерії загалом та до людського тіла, до плоті і крові, зокрема. Писання свідчить, що світ є сотворений Богом, і Господь сотворив усе добрим. Книга Буття так підсумовує розповідь про творення світу: «І побачив Бог усе, що Він створив, і ось, добре воно. І був вечір, і був ранок: день шостий» (Бут. 1:31).
Отже, не матеріальний світ, не наше тіло, плоть і кров, є злими самі собою, як думали філософи, але вони стали підвладними дії зла після гріхопадіння. Гріх спотворив матеріальну природу, вінцем якої була людина, вніс в неї розлад, тління і смерть. Тому зараз ми бачимо, як наше тіло постійно стає знаряддям гріха, як через нього чи заради нього, заради служіння йому і задоволення його перебільшених чи спотворених потреб людина спокушається, вдається до зла.
А через це і виникає думка, що нібито саме тіло, плоть і кров, сам матеріальний світ є злом, що вони є нашим ворогом, з яким слід боротися і від якого слід звільнятися. Але апостол Павло заперечує цю думку, вказуючи, що самі собою плоть і кров не є нашим ворогом, але вони – лише знаряддя підступного істинного ворога, диявола, який через свою владу над плоттю бореться з нами, бажаючи всіх погубити.
Підтвердженням цього вчення є ключова істина християнства – віра у воскресіння Христове з мертвих і у майбутнє загальне воскресіння. Ми віримо не у якесь уявне, примарне чи духовне воскресіння, але на підставі Божественного Одкровення сповідуємо воскресіння в тілі. Христос воскрес з мертвих тілом Своїм. Тому, являючись апостолам, Він спеціально наголошував на цьому, показуючи їм Свою плоть і кістки, Свої рани, споживаючи їжу і пиття. Також Одкровення свідчить про загальне воскресіння з мертвих, яке буде в останній день земної історії при другому пришесті Христовому, як про воскресіння тілесне за подобою воскресіння Самого Спасителя.
Якби плоть і кров самі собою були би джерелом гріха, то тілесне воскресіння не мало би жодного сенсу. Але знаючи, що гріх лише використовує матерію, як своє знаряддя, ми віримо у воскресіння, яке водночас означає і очищення нашого тіла від влади зла над ним. І заради цього правдивого очищення і життя вічного не лише для духа, але і для тіла, тобто для людини у повноті двох її складових частин, ми маємо Таїнство Причастя, коли споживаємо Тіло і Кров Христові.
Бо у воскреслого Господа Його Тіло і Кров є очищеними, обоженими і освяченими. І ми, долучаючись до них, приймаючи їх, стаючи причасниками їх – очищаємо і свою людську природу, відкриваючи їй шлях до блаженної вічності.
Заперечуючи античне дуалістичне ставлення до світу, заперечуючи думки язичників, що сама матерія, плоть і кров є злом, апостол Павло також відкидає думку, яка сформувалася в середовищі тлумачів Старого Завіту. Оберігаючи істинну віру від повного винищення Господь вивів від Авраама народ, якому було дано закон і суворі повеління не змішуватися з язичниками і не переймати їхніх злих звичок. Виокремлення народу Ізраїля серед інших народів заради збереження його від опанування гріхами з плином часу стало сприйматися деякими тлумачами не як тимчасовий охоронний засіб, але як щось глибоко природне, сутнісне.
Таким чином саме спілкування з людьми, належними до інших народів, стало вважатися джерелом гріха. Ніби зло походило не від диявола, а від того, до якого народу ти належиш. Відтак ми бачимо, як це виявлялося, наприклад, у ворожнечі до самарян, з якими намагалися навіть не розмовляти.
Але Спаситель свідомо руйнує цю помилкову упередженість, на прикладах цих самих самарян – як через реальні події з їхньою участю, так і на образах, взятих для притч. Господь показує, що джерелом і коренем гріха є не належність до того чи іншого народу, але підвладність всіх людей дії зла, яка походить від диявола.
Тож загальний сенс настанови апостола Павла, над якою ми нині міркуємо, полягає в тому, що гріх і зло можуть діяти через наше тіло, можуть діяти через інших людей, але єдиним істинним джерелом зла є диявол та біси. Саме проти них ми повинні боротися, використовуючи всі ті засоби, які Бог дає нам і які апостол Павло перелічує, називаючи їх «повною зброєю Божою».
Диявол бажає, щоби люди не бачили його, як свого ворога, але щоби спрямовували свою ворожнечу один проти одного чи проти самих себе. Але Писання викриває цю хитрість диявола. Господь дає нам всі необхідні знаряддя, всю потрібну духовну зброю, використовуючи яку ми можемо і себе захистити від стріл лукавого, і завдати нашому ворогу поразки.
«Люби грішника і ненавидь гріх» – вчать нас святоотецькі настанови. Бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, навчитися цього, щоби перемагати владу зла, яке діє до часу і в нас самих, і в наших ближніх. Щоби, за словом апостола Павла з Послання до Римлян, ми не були переможені злом, але перемагали зло добром (Рим. 12:21).
Амінь.
