З Послання апостола Павла до Ефесян ми чуємо важливі настанови, як належить жити християнам. «Ви були колись темрявою, а тепер – світло в Господі: робіть, як діти світла» (Еф. 5:8), – звертається до нас апостол. Спокуса серед християн поєднувати свою віру в Бога з гріховним життям – не щось нове, притаманне лише для нашого часу, коли ми є свідками різноманітних намагань навіть серед тих, хто визнає Христа, «узаконити» беззаконня. Така спокуса існувала від самих початків Церкви і від неї апостол народів застерігає всіх нас. Але чи означають ці застереження, що для віруючого, який вчинив гріх, вже немає місця в Царстві Небесному? Відповідь на це питання не можна зрозуміти без усвідомлення дару і можливості покаяння. Гріх справді перешкоджає людині увійти в Боже Царство. Але Бог дає кожній людині, яка бажає цього, можливість і силу очиститися від гріха, звільнитися від його влади, зцілитися від його наслідків. Тому слід вірно розуміти застереження апостола.
Якщо християнин вчинив щось скверне і гріховне, то перед ним постає моральний вибір: бути з Христом, Який є світлом і життям, чи залишитися в гріховній темряві? Хто хоче бути з Христом, той може і повинен покаятися, змінитися, виправитися, засудити в самому собі вчинений гріх та робити все можливе для утвердження в добрі. Немає такого гріха, який би міг перемогти милосердя Боже, але всякий гріх очищається лише через щире покаяння і плідне виправлення. Натомість якщо християнин грішить і думає, що може сполучати своє гріховне життя, яке стає звичкою, із вірою в Бога – такі глибоко помиляються і від цієї помилки якраз і застерігають слова Писання. З прикладів життя святих ми бачимо, що з деякими пристрастями та гріховними спокусами праведники боролися тривалий час, роками і навіть десятиліттями, доки не досягали в собі їхнього повного викорінення. Але ніхто з них ніколи не вважав ці пороки, спокуси й пристрасті чимось нормальним, неважливим чи прийнятним для себе, як для послідовників Христа.
Всяке лікування, не лише тілесне, але й духовне, починається з встановлення діагнозу і усвідомлення хвороби. А якщо хворий вважає, що він здоровий і хвороба його – це норма життя, то як може оздоровитися? Коли християнин вважає, що можна сполучити вірність Христу з блудодійством та іншою нечистотою, з користолюбством, пияцтвом та іншими гріховними пристрастями – то як такий зможе очиститися від гріха? А якщо не очиститься, то не зможе досягти спасіння та увійти в Царство Боже, залишившись у темряві зовнішній.
Тому, дорогі брати і сестри, знаючи всі ці настанови, маємо втілювати їх в нашому власному духовному житті. Бути дітьми світла і не давати в собі місця темряві. Не піддаватися спокусам від ложних духовних наставників, які виправдовують власні гріхи та заохочують грішити інших, думаючи, що саме лише ім’я і звання і служителя Божого дає їм таке право. Бо у світлі Христової істини їхнє лицемірство і омана викриваються. Тож слід таких спокус, що приходять до нас від інших, остерігатися. Але водночас слід пильнувати нам і за самими собою, щоби цим спокусам не піддаватися, а тим більше, щоби не ставати джерелом спокуси для інших. Нехай Господь допоможе нам виправляти наші гріхи та недоліки, зміцнюватися в чеснотах, не марнувати час надаремне, бо він спливає швидко, але пізнавати правдиву волю Божу і виконувати її.
Блаженніший Епіфаній, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель ПЦУ
