Посол України у Ватикані Андрій Юраш в інтерв’ю Радіо НВ розповів про дику логіку атаки на дипломатів, зокрема і на нього, а також про те, як з 2014 року в Україні не чіпали УПЦ (в єдності з МП), адже боялися жорсткої відповіді РФ.
— В українські дипломатичні установи надходять десятки погроз. Що сталося саме у вас?
— У моєму випадку зловмисник проник у будинок, в якому я мешкаю, і облив неприємною липкою речовиною двері, сходи квартири, де я мешкаю. Звісно, що це була спроба якогось тиску, залякування. Очевидно, була поліція, спеціальні служби Італії. Вони займаються, поки що відповіді немає.
Ми сподіваємося, що, по-перше, будуть посилені (і в моєму, і у всіх інших випадках) заходи безпеки навколо українських дипломатичних представництв. А, по-друге, сподіваємося, що зловмисника знайдуть. Хоча корені, джерела цього всього для всіх є зрозумілими. У цьому навіть італійські спецслужби не сумніваються, лише намагаються відшукати реального виконавця цього замовлення.
— У новинах йшлося, що ця речовина була екскрементами…
— Це вже були художньо-публіцистичні речі. До речі, склад цієї речовини для мене до кінця незрозумілий. Вона дійсно мала неприємний запах, але це не були екскременти, це були якісь хімічного походження речовини. Але оскільки я сказав, що це неприємного запаху рідина і речовина, всі так розцінили. Я ж не буду робити спеціальні якісь заяви, пояснювати щодо цього…
— Якщо подивитися на логіку росіян чи інших поплічників, які це роблять, яким чином це має вплинути на українських дипломатів?
— Логіка, на мій погляд, на превеликий жаль, є зрозуміла, дика, але досить проста: зробити якийсь жест, щоб людина відчула дискомфорт.
І людина, яка займається щоденними дипломатичними завданнями, навантаженнями, в якійсь формі відчуває цю неприємну атмосферу навколо себе, що, звичайно, не надихає.
І навіть ця найбільш поширена форма тиску з [надсиланням] очей різних тварин… Наприклад, в одному місці це були очі риб, в іншому — очі свині. Це ж можна по-різному тлумачити, зокрема як око за око. Це є фактично, якщо не пряма погроза, то прелюдія до погрози: «Ви там щось робите. Майте на увазі! Ми, по-перше, все це бачимо, по-друге, відповідь буде око за око».
Знаю з особистого спілкування, що багато хто це сприйняв як загрозу для власної сім’ї. Дехто серйозно думав про зміну квартири, де вони мешкають. Тому до цього дійсно треба ставитися серйозно, незважаючи на формальну не надто загрозливу ситуацію і відсутність прямої погрози в цьому контексті.
— Чи є якась динаміка того, як йде розслідування правоохоронними органами Італії?
— Поки що остаточних якихось висновків не надходило. Ми сподіваємося на дуже фахове розслідування. І якби були результати, очевидно, ми би повідомили.
Прикінцевих висновків в жодному поки що випадку я не бачив. Тобто відстежений весь ланцюжок, якщо йдеться про ці конверти, які ніби [пакувалися] в Німеччині. До сих пір невідомо, хто це зробив, за яких обставин. Принаймні в публічній сфері таких даних ми ще не маємо.
— З 2014 року ви очолювали Держдепартамент у справах релігії та національностей у складі Міністерства культури України. Зараз правоохоронні органи перевіряють різні установи УПЦ МП. Коли у 2014 році ви очолили цей департамент, чи бачили ви, що є політична воля щодо того, щоб щось робити з Московським патріархатом? Чи вбачали в ньому загрозу тоді?
На превеликий жаль, тоді, мабуть, з багатьох причин боялися все-таки перейти якусь максимальну [межу] з дуже багатьох ракурсів, зокрема з міркувань суспільного спокою, можливої реакції, зокрема і реакції Росії. Завжди нам говорили, що відповідь Росії на будь-які конкретні реальні дії щодо російської церкви в Україні може бути максимально жорсткою. І в умовах уже тоді розпочатої війни можуть бути відповідні наслідки.
Зокрема нам постійно казали не чіпати Лавру. Але всі розуміли, що є проблема, її треба вирішувати.
І лише в 2017—2019 роках почали застосовувати конкретні кроки, зокрема приймати відповідні закони. Пам’ятаємо закон грудня 2018 року про необхідність перейменування, приведення у відповідність назви релігійних організацій, які мають свій центр у країні-агресорі. Фактично це була підготовка до того, що ми маємо зараз.
Потім закон 17 січня 2019 року про можливості релігійних громад змінювати юрисдикцію. Це ж фактично було запропоновано модель, в рамках якої уже з того часу майже 1500 релігійних громад могли змінити своє підпорядкування.
Тому те, що ми відстежуємо зараз, це фактично логічний розвиток процесів, які були ще тоді від 2014 року зроблені, запроектовані. Просто жорсткі, страшні реалії війни допомогли усім зрозуміти правильність тоді започаткованих кроків і вдатися до тих дій, які врешті-решт приводять до максимально чіткого вирішення цієї ситуації.
— Це не єдина причина, але, зокрема, і вона мала місце. Йшло багато розмов про внутрішні конфлікти, постійно з боку Московського патріархату йшла своя дуже потужна компанія, яка впливала, звісно, не на наш департамент.
Ми прекрасно розуміли ситуацію, що це є спекулювання, які є реальні співвідношення сил. Ми це завжди говорили. І про те, що з кожним роком Московський патріархат все більше втрачав прихильників. Тобто базу він зменшував, локалізувався, але при цьому йшли певні ідеологеми. У минулому парламенті, в цьому парламенті є так само відверті прихильники цієї структури, які докладали всіх зусиль, ви вже згадували депутата [Вадима] Новинського, який був у комітеті культури…
— По-перше, ідеологічна кампанія. Дуже потужна. Це спекулятивна теза, що ми є, мовляв, єдиною релігійною структурою, яка зцементовує, зміцнює Україну. «Наші парафії є на цій території і на тій».
Ми постійно говорили, навіть вже після 2014 року, що ця теза, яка вважалася базовою зі сторони Московського патріархату, не витримує елементарної критики. Бо, наприклад, три єпархії Української православної церкви Московського патріархату, які були у Криму, практично відразу поміняли свої статути. Вони ніколи їх не показували.
Ми багато разів намагалися знайти якесь документальне підтвердження, з неофіційних джерел ми бачили ці статути, за якими вже підпорядкування кримських єпархій були переорієнтовані безпосередньо на московський синод. Це перший момент. Жонглювання фактами і аргументами, тезами, які не відповідають дійсності. Це, мабуть, найбільш потужний момент.
Друге. Звичайно, робота досить потужна окремих олігархів, окремих діячів, того ж згаданого Новинського, які використовували і фінансові, і організаційні чинники для того, щоб протистояти, максимально гальмувати процеси об’єктивного волевиявлення і на рівні окремих громад, і на рівні цілих структур.
Наприклад, на рівні окремих владик, які були готові, наприклад, під час проведення об’єднавчого Собору у грудні 2018 року приїхати. Відомий випадок, коли, наприклад, одного архієрея (є навіть відео), який їхав на Собор, буквально в готелі, де він зупинився, Новинський і його люди під руки забирають, вивозять.
Тому від ідеології навіть до насильства! У багатьох єпархіях були створені дуже потужні спеціальні фінансовані відповідним чином загони. У випадку виникнення ситуації, коли люди хотіли змінити свою юрисдикцію, вони миттєво, за дві години збиралися, виїжджали і нейтралізували, захищаючи саме московську юрисдикцію цього храму.
— Тітушки, правильно?
— Мені чомусь не подобається це слово, але суть же від цього не змінюється. Це справді такі кремезної натури хлопці, які робили фізичну огорожу.
Були випадки в багатьох дуже областях, коли, наприклад, в десятьох храмах ми бачили один і тих самих людей, які на камеру кричали, що «це наш храм, ми його не віддамо». Тому це був цілий комплекс заходів.
Ці ієрархи, щодо яких зараз вжиті відповідні заходи (санкції РНБО — ред.), фактично це все організовували. Я маю на увазі і ієрархію насамперед, і керуючого справами, який це все координував, і структури, які були очолені ієрархами, відповідні єпархії.
Були ті, хто явно уникав будь-якої активності. І були такі, хто свідомо десь намагався в можливий спосіб цьому протистояти. Тому ми розуміли, хто, з якого боку, хто, як діє.
— А чого ви очікуєте зараз?
— Я сподіваюся, що представники правоохоронних структур, які довго очікували, які довго, можливо, не розуміли ситуацію, зараз, після цих обшуків у монастирях, де вони знаходили по 15−20 молодиків, які були там завжди напоготові, щоб захищати, вони правильно зреагують, нейтралізують.
І після зняття голови Державної служби з етнополітики та свободи совісті Олени Богдан, яка проводила відверто проросійську, промосковську політику, буде скоординована діяльність всіх органів влади, з погляду і політики, і ідеології, і реального втілення. І не буде жодних шансів для подальшої імплементації цих проросійських схем і моделей.
