Крім своїх прямих обов’язків, які виконує Києво-Печерська лавра як всеукраїнська святиня, як місце для паломництва, як місце для навчання майбутніх священників, для здійснення літургій, там були процеси, які викликали у людей певні запитання.
Про це в коментарі радіо Свобода сказала завідувачка Відділу філософії та історії релігії Інституту філософії імені Г. С. Сковороди Національної Академії наук України, професорка Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Людмила Филипович.
Наприклад, каже вона, експертів дуже цікавило, а хто з монахів є громадянами не України, на яких підставах вони там перебувають.
“Я знаю, що там є і громадяни Росії, Молдови. Якраз от і перевіряють документи тих, хто там проживає як насельники цієї лаври, взагалі дивляться, що там робиться, на цій території, чи немає там заборонених якихось речовин. Тому, що дуже переживають, щоб не використовували територію лаври як місце, де можуть формуватися якісь злочинні структури. Ну, і йдеться про диверсійні групи. Тому, що прозвучала така інформація, що це може бути.
Филипович також прокоментувала інформацію про те, що у певних членів верхівки УПЦ (що, в єдності з Московським Патріархатом) можуть бути різні паспорти, у тому числі й російські.
– Я не бачила два паспорти у настоятеля монастиря, у митрополита Павла. Але враховуючи, що і більш високі за своїм соціальним статусом люди (і ми зараз про це дізнаємося) мають не два паспорти, а три і чотири на всякий випадок. Але йдеться не про це. Йдеться про те, що Києво-Печерська лавра тривалий час все-таки була осередком, де абсолютно спокійно пропагувалися ідеї «русского мира». Я періодично заходила в їхню книжкову крамницю і завжди була здивована тією літературою, яка продавалася в межах цієї релігійної літератури. По-перше, там більше половини точно продавалося все російськомовне. На це вже якось можна очі закрити, тому що серед парафіян УПЦ(МП) багато російськомовних, духовну літературу треба читати все-таки рідною мовою і так далі. Але мене, наприклад, дуже сильно «напружувало» і видання, і поширення на території лаври різноманітних газет, які видавалися не в лаврі, а, скажімо, в Дніпровській митрополії або єпархії. Така відома газетка (я навіть була підписана на неї) «Русь державная». На сторінках цієї газети, яка видавалася російською мовою в Дніпрі, ні слова не говорилося про те, що Україна є незалежною державою, що українська мова має право на існування, що УПЦ тоді ще Київського патріархату чи УАПЦ така ж сама церква українського народу як і Українська Православна Церква (в єдності з Московським Патріархатом.
Чинний очільник СБУ Василь Малюк, на думку експертки, серйозніше поставився до тих алармістських попереджень, які робилися різноманітними експертами і, як то кажуть російською, «не взирая на лица».
“Тому що у нас чомусь вважається, що якщо ти є митрополит або якщо ти є монах, або ти є священник, то ти якби недоторканний в цій державі. Вони ж – такі самі громадяни, як і всі ми. І мають нести таку ж саму відповідальність за вчинення злочинних дій або, скажімо, антиукраїнських дій. І я завжди підкреслюю зараз: тим більше в умовах російсько-української війни! Ми всі на це закривали очі, і аж до 24 лютого на це дивилися крізь пальці: ну є структура, ну так, вони духовно пов’язані з РПЦ, вони тисячами нитками пов’язані зі школами духовними.
Тому що там багато людей, першоієрархів нашої церкви вчилися, вони дружать, вони їздили у гості, вони були членами Синоду, вони так любили приїхати у Москву і бути обласканими патріархом Кірілом, разом з ним послужити і так далі. Напевне, у головах цих людей тільки зараз, можливо, наступає той момент, коли вони починають себе самоусвідомлювати як все-таки незалежна Церква, як Церква незалежної держави.Це болючі процеси і складні процеси. І не всі, до речі, готові вийти на такий рівень усвідомлення отієї автокефальності неписаної (так, можна записати у своєму статуті все, що завгодно), а реальної. Тобто, нехай би вони себе визнали самостійними, незалежними, нехай би вони це чітко прописали у своїх статутах”, – сказала Филипович.
