Цей випадок спонукає нас замислитися над питанням: що це був за страх?, йдеться на сайті ПЦУ.
Загалом страх – це наша реакція на небезпеку та вияв нашого бажання уникнути її. Коли ми бачимо, що в чомусь є загроза для нас самих або для тих, про кого ми турбуємося – у нас виникає страх. Така реакція є цілком природною. Вона є захисним механізмом, який покликаний оберігати нас від небезпеки.
Однак випадок, про який ми сьогодні чуємо з Писання, спонукає нас замислитися над тим, чому люди злякалися чуда? Здавалося би, їм треба радіти, що Бог явив силу Свою і звільнив біснуватого з полону численних злих духів. Однак мешканці Гадаринського краю замість того, щоби скористатися нагодою приходу до них Людини Божої, від якої вони могли би отримати і науку, і допомогу в їхніх потребах – замість цього вони просять Спасителя відійти від них.
Можливо розгадка цього, на перший погляд, дивного ставлення, полягає в потопленні стада свиней, в яких увійшли біси. Ми знаємо із закону Мойсеєвого, що свиня була твариною нечистою, м’ясо якої було заборонене для їжі. Але мешканці Гадаринського краю тримали свиней, годували їх, пасли. Для чого? Очевидно не для того, щоби опікуватися цими тваринами чи споглядати на них, а для того, щоби їсти їхнє м’ясо.
Вони не могли не знати, що свинина є забороненою законом Божим – але все одно їли її. Усвідомлення цього факту може допомогти нам зрозуміти також, на перший погляд, іншу дивну річ: чому Спаситель дозволяє бісам увійти в стадо свиней і завдати їм шкоди, потопивши цих тварин в морі. Відповідь може бути такою: Господь відсилає нечисте до нечистого, відсилає нечистих духів до нечистих тварин. Цим самим Він не лише звільняє біснуватого від влади демонів, які полонили його, але також спонукає мешканців Гадаринського краю звільнитися від гріхів.
Багато дослідників вказують на те, що мешканці Гадаринського краю переважно були язичниками, тому на них не поширювалася дія приписів Божого закону про нечисту їжу. Однак, по-перше, це лише припущення, а по-друге, навіть якщо це і було так, то все одно мешканці краю не могли не знати про припис закону щодо свиней. Тому могли злякатися, що Той, Хто вигнав злих духів з біснуватого, може покарати і їх самих.
Як вже було сказано, страх є природною реакцією на небезпеку. Але Бог дав людині свободу для того, щоби вона могла володіти своєю природою, розпоряджатися нею для досягнення добра. Не людина повинна підкорятися своїм реакціям, бажанням і потягам, але навпаки – вони повинні бути підкорені людській особистості.
Отже, природний страх жителів Гадаринського краю мав спонукати їх до кращого пізнання причини того, що сталося. Свій страх вони мали би обернути на питання до Того, Хто сотворив явне чудо: «що нам робити? Навчи нас!» Однак замість того, щоби подолати свій перший страх і через це отримати велику користь, як отримала її жінка самарянка від спілкування зі Спасителем, а потім також інші мешканці її селища – замість цього жителі Гадаринського краю піддаються своєму страху. І замість того, щоби спробувати усунути причину страху в самих собі, вони просто хочуть позбутися Того, Хто їх стурбував звершеним чудом.
У Писанні ми можемо багато разів прочитати вираз «страх Господній». І хоча саме поняття «страх», сам цей термін сприймаються нами переважно негативно, Біблія вживає визначення «страх Господній» як джерело блага і ознаку чесноти.
«Початок премудрости – страх Господній, і розум добрий мають ті, що додержуються заповідей Його» (Пс 110:10) – сказано у 110-му псалмі. А псалом 111-й починається словами: «Блажен муж, що боїться Господа і дуже любить заповіді Його» (Пс. 111:1).
В книзі Іова (Іов 28:28) зазначено: «ось, страх Господній є істинна премудрість, і віддалення від зла — розум». А премудрий Соломон у Притчах добре розкриває благу і корисну для людини дію страху Господнього: «Страх Господній – каже він – ненавидіти зло; гордість і зарозумілість і злу путь і підступні вуста я ненавиджу» (Притч 8:13); «Страх Господній – джерело життя, що віддаляє від сітей смерти» (Притч 14:27); «Страх Господній веде до життя, і хто має його, завжди буде задоволений, і зло не осягне його» (Притч 19:23).
Отже, правдивий страх Господній – це не страх перед величчю чи незбагненністю Бога, не страх лише перед покаранням за вчинену провину, але страх втратити любов, образити Бога. Це страх втратити вірну життєву дорогу і заблукати на смертельно небезпечні манівці.
Приклад страху гадаринських мешканців повинен спонукати нас не боятися Бога і через це втікати від Нього, ховатися – як тікав і ховався Адам, коли згрішив, але спонукати нас втікати і ховатися від гріха. Адже страх Господній означає не страх перед Богом, а страх залишитися без Бога.
Дитина, яка вчинила шкоду, боїться батьківського гніву та осудження. Але хіба правильним буде втікати від батьків, ховатися від них? Всяка мудра людина скаже, що для дитини краще і корисніше терпеливо прийняти настанову батьківську і навіть покарання за провину, ніж залишитися без цього. Бо не бувши застережена від зла, дитина може вчинити ще гірше, і тим ще більше собі зашкодити.
Тому, дорогі брати і сестри, урок, який дає нам сьогоднішнє євангельське читання, окрім всього іншого, є і такий: не можна і для людини не корисно через страх віддалятися від Бога, втікати і ховатися від Нього, намагатися вигнати Його зі свого життя. І якщо відчуваємо страх перед Всевишнім через вчинені нами провини, то потрібно звертатися до Бога з проханням про милість, про настанову, про виправлення. І таким чином страх природній, який є лише нашою емоційною реакцією, перетворювати на чесноту, яку Писання називає «страх Господній».
Амінь.
